Читати книгу - "Чарівна діброва"

— Ну, не на скелястому побережжі купатимемось, тату! На пісковій пляжі острова, що виринув із затоки, замкнув океанові грайливий біг і розспівався скрипками цикад.

На містку стояв рибалка, закидав вудку та ловив невеличкі рибки. По озері снував човник. З того берега долітав спів:

Увечері Михайло грав у карти з приятелями. Той розчісував бороду довгими пальцями — генерал, один із небагатьох, що бороду носять, думав глибоко, обчислював і обмірковував. Тоді викинув карту. Чорний хрест!

— Хай йому цур! Не потрібен він ні вам, Михайле Євтуховичу, ні мені! Не потрібен у картах і ще більш зайвий у житті.

У вікно заглядали зорі. Мерехтіли з-поміж листя сусідового явора, ховалися й появлялися між його гіллям і листям та поринали в глибокому небі.

Літня ніч простелила гаптовану пишну плахту, вибивану й цвяховану. Петро сидів перед будинком на лавочці, як колись на призьбі під хатою, та курив цигарку. Хлопці пані Люби гралися м’ячем на сходах будинку, що вели до пивниці. М’яч стрибав і котився вниз, хлопці збігали по сходах; їхні ноги тупотіли, і м’яч, упавши на цемент, вистукував тактом свій стрибок.

Тиша панувала в Діброві: все спало. Дрімав ліс, озеро лежало гладке, як мерехтливе дзеркало, і вітер приліг ув улоговині. Спали люди. Заснув і Михайло. Так спокійно, рівно, нормально, що Тамара, заспокоївшись, пішла в свою кімнату.

Північ минула. Велика Ведмедиця їхала по небі семиколісним возом, і віз котився на північ, де полярна зоря показувала льодову грізну Арктику. На обрії поза Дібровою лежало злегка рожеве сяйво — відблиск полярної заграви, що десь там в далечині й глибинах ночі дрижала фосфоричною смугою. З нього вистрибнув промінь. Кружляв і літав світами поміж сузір’ями. Відбившись від незбагненних небесних просторів, він тремтів, і дрижав, і вертався на землю.

Михайло нагло прокинувся з глибокого сну: йому забракло повітря. Зірвався з ліжка. Швидко б до вікна, де життєдайний кисень! Але — ноги підігнулися, закрутився й зник світ, і впав він обличчям до зір з простягненими руками, що намагалися зловити повітря.

У цьому останньому моменті життя закрилася вінцева артерія, що відживлювала серце, і порвалося життя, наче тендітна волосинка.

Кассіопеа світила в вікно, а Велика Ведмедиця, проїхавши свій шлях, зникла за пагорбом.

Ніч була в Діброві. Рокова ніч Михайла Євтуховича. Залишився він на Діброві назавжди. Між озером і смереками, на стежечках і доріжках, якими так радо проходжувався.

У пані Меласі був тяжкий день. Ювілейний з’їзд, ціла низка доповідей, дискусії та ще раз дискусії. А потім ще й бенкет, ще й баль. Аж гуділо в голові від джазу, аж голова крутилася від всіляких твістів та інших модерних, дикунських танцювальних мелодій, витупування та викручування різними частинами тіла. Очевидно, не вона це, Мелася, робить, а всі інші з’їздові гості.

Вона висмикнулася швидше, втекла від цього гамору та проскочила на Діброву. Заздалегідь смакувала нічну тишу та блаженний, спокійний відпочинок. Ішла під зоряним небом та слухала притишеного шуму дерев. З полегшею встромила ключ у замок, а, відчиняючи двері, почула музику: сюрчання цвіркуна наповнювало всю кімнату! Голосне, здорове, на всю… ні, не губу, а на всі ноги, якими, як відомо, ці музики грають. Поети називають цю музику срібними дзвінками, навіть гомоном золота, що його пересипають руки ночі. Ах, ті поети! Чи пробували вони спати при такій музиці?

Першою думкою Меласі було питання: Як спати при такому гаморі? Це ж тобі просто до вуха, це ж наче просто за пазухою! Друга думка: куди втікати? Це ж одинадцята година ночі!

Під вікном — кроки. З полегшею зідхнула: ще хтось не спить. На щастя, віч-на-віч небезпеки вона не сама!

— Добродію, чи ви боїтесь цвіркуна? — запитала, виставлюючи голову крізь двері. Великі карі очі дивилися з запитом-усмішкою.

— Та ні, це не вірш, ані загадка. Це трагічна дійсність: у мене в кімнаті цвіркун.

— Хай собі буде, він же не кусає, — заспокоював доктор.

— Е, та він реве на весь голос! Ходіть, будь ласка, допоможіть зловити цього дикого звіра!

Доктор послухав уважно так, як слухає серця хворого, та обережно