Читати книгу - "Похід українських армій на Київ-Одесу 1919, Микола Капустянський"

Полковникові Сальському коштувало великих зусиль знову прибрати до своїх рук Запорожців.

Отже, рух частин Запорізької групи на схід, а СС на південний захід – уможливлює ворогові вільний шлях із Проскурова на Кам'янець.

2-га й 3-тя дивізії. Сх. ч. 1.

Становище 2-ї й 3-ї дивізій значно погіршало. Ліве крило 2-ї дивізії було під ударами; цілком зрозуміло, 2-га дивізія, під натиском ворога, не втримається на Жмеринці й відскочить назад. Лишається на одшибі пполк. Удовиченко, що вже націлився на Рахни; акції цієї дивізії, висунутої далеко на південний схід, залежали від рішучости та поведінки її вождя, від настрою його частин і намірів та маневрів з боку ворога.

Одначе, повсякчасна перевага над ворогом, співчуття населення, довір'я до свого молодого, енергійного начальника його частин, утворювали належний настрій. Дивізія не боялася ворога, а переможно йшла туди, куди вів її пполк. Удовиченко. Румуни (див. Додатки ) ставилися приязно до пполк. Удовиченка й час-від-часу допомагали йому зброєю та вогнеприпасом. Хоч це й значно пом'ягшувало ситуацію, все ж становище 3-ї дивізії викликало поважні побоювання.

Тяжка ситуація.

У всіх групах, виключаючи 3-тю дивізію, яка, не вважаючи на тривалі бої, навіть зростала й міцніла, чисельний склад бійців значно зменшився.

Взагалі, становище Уряду й Проскурівської групи було близьке до катастрофічного; ходило тільки про те, щоб довше протриматися в Кам'янці й шукати собі спільників для уможливлення дальшої боротьби, або кинутися до повcтанців.

Несподівано для нас, порятунок був уже близько; до Збруча підсувалася вся Галицька армія.

ПРИЧИНИ ВІДВОРОТУ ГАЛИЦЬКОЇ АРМІЇ НА ЗБРУЧ

Стан Галицької армії і ближча мета.

Розглянемо коротенько, що примусило галичан знову відійти на Збруч.

Як вище зазначено, Галицька армія, під проводом ген. Грекова, енергійно пішла вперед і гнала поляків. Нарід рішуче підтримував свій Уряд та військо, і з повною самопожертвою йшов до його рядів. Крім того, моральний чинник був до розпорядимости диктатора Петрушевича та ген. Грекова, але бракувало матеріяльних засобів – зброї, амуніції та набоїв.

Військову здобич, яку захоплювала ГА у ворога, не завжди було можна використати, бо калібри зброї Польської й Галицької армій – різні.

Добути вогнеприпасу закордоном було майже неможливо; Наддніпрянській армії теж бракувало снарядів і набоїв, і тому вона не мала змоги допомогти галичанам.

Галичани прагнули за всяку ціну, нарешті, здобути свою столицю Львів, і тільки там замиритися з поляками.

Під гіпнозом цієї великої мети, й окрилені блискучими успіхами своєї народньої армії, галицькі військові та політичні керівники недооцінили ні сил свого ворога, ні значення підтримки, яку йому давала Франція, ні, нарешті, ваги техніки в сучасних боях.

Без набоїв і лицарі безсилі проти численного ворога, озброєного до зубів. Тільки на самому героїзмі й запалі неможливо базуватися. Здається, треба було використати слушний момент і досягти хоч тимчасового замирення (перепочинку) з поляками. А для цього нагода якраз і трапилася.

ПЕРТРАКТАЦІЇ ПРО ЗАВІШЕННЯ ЗБРОЇ

Склад делегацій.

1-го червня з Тарнополя вирушила до поляків наша делегація. Склад її: Голова – отаман Дельвіг (генерал-поручник за російської служби), члени: генеральпого штабу полковники Ліпко та Сулківський, сотники Камінський і Чехович Ярослав (без права голосу), п. Антончук (від державної інспектури) і підполковник Слюсарчук від Галицької армії.

Перше засідання відбулося у Львові 3-го червня. З боку польського призначено: Головою ген. пор. Радзієвського, членами: генерального штабу майора Меріянського, кап. Розвадовського, двох муштрових старшин та полковника жандармерії.

Умови в яких велися пертрактації.

Умови, в яких почалися переговори були несприятливі для украінської делегації Наші представники не мали докладних відомостей ні про бойовий фронт Наддніпрянської армії, ні про стан і наміри Галицької. Ситуація на першому значно змінилася, наші частини вже прорвалися на Україну, телеграфічного ж сполучення з Урядом ще не було, а Галицька армія, відірвавшись від переслідування польських військ, поспішно зосереджувалася в куті між річками Дністер і Збруч. Через це навіть польські відділи, як видно, втратили дотик з нею, бо й польська «язда» не намацала як слід Галицької армії. Польському командуванню здавалося, що ГА зовсім розбита й розпорошується.

Українська делегація обстоювала демаркаційну лінію по так званій «лінії Бартельмі», і взагалі намагалася виграти терен для Галицької армії та Уряду, застерігаючи інтереси Соборної України.

Польська делегація поставилася прихильно до Наддніпрянців і дуже вороже до Галицької армії.

Спочатку поляки висунули проєкт цілковитого роззброєння ГА, а потім уже, з причини відпору з боку наших делегатів, запропонували вважати за демаркаційну лінію той рубіж, який посідає ГА в момент початку пертрактацій.

Для з'ясування, недокладно відомої для обох сторін, бойової ситуації, українська делегація мусіла виїхати на 72 години за Збруч і отримати потрібні відомості.

10 червня в Чорному Острові полк. Ліпко з Антончуком, делеговані до штабу Дієвої армії, довідалися про успіхи Наддніпрянської армії та про лінію її фронту. Про Галицьку ж армію, через брак сполучення з нею, не було певних інформацій, і навіть ще не дійшли вістки про ширшу офензиву, почату саме тоді новим і начальним її вождем ген. Грековим.

В Чорному Острові, де перебували Головний Отаман, Директорія, Уряд, штаб Дієвої армії, було скликано нараду з вищих чинників Уряду й Командування. Вислухано звіт про цілковите небажання польських делегатів рахуватися з «лінією Бартельмі». Нарешті, нашим делегатам дано словесну інструкцію: «Як не поведеться обстояти «лінії Бартельмі», то відмовитися від неї, але допоминатися можливого для нас максимуму».

З поворотом нашої делегації до Львова, знову почалися пертрактації. На жаль, поляки поставили українську делегацію в дуже важке становище. Вони її цілком ізолювали: наші делегати не мали змоги зноситися з своїм Урядом телеграфічно, та ще до того вони були відтяті від зовнішнього