Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Хіба ревуть воли, як ясла повні, Мирний 📚 - Українською

Читати книгу - "Хіба ревуть воли, як ясла повні, Мирний"

345
0
17.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Хіба ревуть воли, як ясла повні" автора Мирний. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 37 38 39 ... 111
Перейти на сторінку:
стоїть. Попоряд­кувавши, одпустили їх передихнути, бо завтра вже на учення.

Замiсть передишки, некрути одпрохалися в старших москалiв гброд подивитися. Тi одпустили. Проблукали на­шi новобранцi цiлiсiнький день по городу; набродили­ся й надивилися до утоми, так що, вернувшись, зараз же поляг­али спати та й поснули, як побитi. Новi дива, котрi во­ни ба­чили в гбродi, прогнали вчорашню думку про до­мiвку.


Тiльки що стало на свiт благословитися, затуркотiв ба­рабан. Пiднялась шатанина. Кожен схоплювався з по­сте­лi; нашвидку вмивався, натягав одежину й виходив на ши­роке дворище, зараз же за казармою. На "плацу" розставил­и їх невеличкими купками, приставили до кож­ної по старшому, та й давай учити: як ходити, стояти, як руки держати, коли й що казати. Неслухняних били, а все-таки вчили: учили, щоб бити, били, щоб учити. Так день у день, день у день... "I нащо це воно, кому вона зда­ла­ся оця му­штра?.. для чого?.." - думали вони, вертаю­чись з учення. Здавалось воно їм гiрше каторжної робот­и.


Оже Максимовi було все це за iграшку. Скоро вiн ви­вчився добре "носки" витягувати, марширувати, стри­ба­ти, по-московськи викрикувати... Так мов старий мос­каль! Старi москалi дивувалися його дотепностi та ви­хвалювали перед молодшими - неуками.


Трохи згодом нап'яли на його мундир, муницiю - ра­нець, каску, притупею, - дали шинелю i ружжину. Яу убра­вся Максим - москаль москалем. Рiдна б мати не пi­знала! Меткий, поворотний - на всi боки москаль!


Вранцi-рано пiде на учення; промуштрують їх - геть уже сонечко пiдоб'ється. Ведуть снiдати кашi з салом, а то­го сала - i духу нема. Перепочинуть трохи, знову на збiр: обiдати. Пообiдають. Сонце вже повернуло з полу­дня. Ба­ра­бан туркоче - знову на учення. Муштру­ють­ся вже аж до пiз­нього вечора...


Минають мiсяцi, рiк... Одно та й одно!


"А бий тебе сила божа! - думає Максим. - Хоч би вже по­вели куди-iнде... або ворог де вирискався!.. А то – му­штра та й муштра! Та хоч би рiзна, а то: яка сьогоднi, та­ка i завтра, й позавтрому... Витягай ногу, кричи: "раз!.. два!.." Скидай ружжо на плече; скидай з плеча; приці­няйся разiв сто на день... а хоч би тобi раз сказали ви­стрелити!.. Я думав: що в тих москалях? аж воно одна тобi му­штра... на ученнi, й на смотру, й на парадi пiд це­рквою... Уже так за­твердив, - як свої п'ять пальцiв... Нi, му­штруй­ся! Дове­де­ться од нудьги пропасти..."


От i давай Максим свою нудьгу розгонити: став горi­лку, як воду, дудлити... Москалi пiдхвалювали його за те, що "чисто" п'є; iнодi й у шинок водили, бо в самого Макси­ма не було й шеляга за душею... Тi грошi, що мати пере­дала, давно пропив...


Раз побився Максим на взаклад, що вип'є кварту й не бу­де п'яний. Заклад на п'ять карбованцiв. Товаришi рознял­и руки. Дали кварту горiлки. Максим як приложив до гу­бiв - тiльки на три ковтки й стало. I хоч би скри­вив­ся, поморщився! Тiльки мов очi заблищали та повеселiшав тро­хи. Супротивник вийняв п'ять карбованцiв, дає йому.


- На бiса менi грошi? - крикнув Максим. - Катай, братця, на всi!..


Пропили тi п'ять карбованцiв, попилися п'янi, як земля - насилу рачки до казарми поприлазили. А тут, як на те, бу­ла вночi перевiрка. Недолiчилися щось п'яти чи що. Ви­хо­дять ранком на двiр, - аж вони рачкують по дворищу. За­бра­ли їх, позапирали в темну. Сумують вони. - Не сумуйте, братця! - утiшав Максим. - Сiм бiд, один одвiт! Я вас визво­лю.


- Як же ти нас визволиш?


- А так: кажiть, що я напоїв.


- Ну то що?


- Ну, то й нiчого. Там уже моє дiло... Коли це - кличуть їх до ротного. Ротний так i накинувся на них звiром. Стоять москалi та одно твердять: "винуватi!", "винуватi!".


А Максим стояв-стояв, слухав-слухав та й виступив упе­ред. Його ротний уподобав за його моторнiсть.


- Я, - каже вiн, - усьому виною, ваше б-родiє! Я їх напоїв. От уже скiльки тут, а не зiбрався подякувати їм за науку. А це, вибрав нiчку та й то негаразд. Бийте мене, ваше б-ро­дiє, скiльки хочете: я всьому виною... Не нака­зуй­те тi­льки моїх товаришiв, учителiв!


Це ротному сподобалось. Пом'якшав зразу; ще пополаяв­, побатькував трохи та й прогнав: "Не сметь мне дру­гой раз... засеку!"


Вийшли од ротного, смiються; дякують Максимовi, що, коли б не вiн, дуже б солоно прийшлося...


Пiсля того Максим став душею москалiв. Моторний, смi­ливий, вiн скрiзь давав усьому привiд; оступався за то­варишiв, коли тi де на гулянках заводили спiрку; говi­ркий, вiн завжди вибрiхувався перед начальством, як де попа­да­лось товариство... Бувши на всьому казенному, не маючи великої недостачi в одежi, - вiн не жалував ні­чо­го свого.


Лучалося що-небудь роздобути, все те йшло на гурт, на товариськi пропої...


Товаришi душi в йому не чули. Коли лучалося йому яке лихо, вони завжди гуртом його виручали. Чи од-бi­жить, бу­ва, люльку в спiрцi, а грошей на нову катма, - вони скла­да­лися по шагу там, чи по копiйцi - i купували; чи порвалося що з одежi, при бiйцi, до останку, - вони йо­му вислужену й залежану в якого бережливого брали й давали... Повага й шаноба Максимовi!


Привик Максим до такого життя. "Нi, - думав вiн, - Мо­сков­щина далеко краща, нiж рiдна сторона! Що там? степ та й степ, плуги та борони, та вiтер по степу; а люди - кожен сам собi... А тут - чого душа забажала - все є; а товаришi - брати рiднi: за ними, як у бога за дверима: i поможуть, i виручать... з ними краще, нiж з батьком та матiр'ю!"


Максим, як там кажуть, i горенько покотив! Одно тi­льки його мучило, одно здавалося гiрше печеної редь­ки, становилося руба у горлi. Це - життя у казармi во­ню­чiй та вонюча їжа. Хлiб той - чорнiший землi, з остюками та ще до того як згадає Максим, глядячи на його, що вiн у шап­лику ногами мiшаний, то аж занудить... Капуста - до носа не приводь; каша - з рота верне...


- За все, за все у вас добре, - хвалиться раз Максим ка­цапам-товаришам, - одно скверно: їсти нiчого!


- Пiдожди! - одказують, - дiждемо недiлi, будемо прохат­ись на прокормленіє. Коли б тiльки нам хвiдхвебеля за­добрити, а то б усе було гаразд!


- Куди на прокормлєнiе? - пита Максим.


- Да по миру прайтись. Авось отьщется добрый чела­ек... даст свои заплаты - солдатские дыры заплатать!


Максимовi стало нiяково. Одначе

1 ... 37 38 39 ... 111
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хіба ревуть воли, як ясла повні, Мирний», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Хіба ревуть воли, як ясла повні, Мирний"