Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Хіба ревуть воли, як ясла повні, Мирний 📚 - Українською

Читати книгу - "Хіба ревуть воли, як ясла повні, Мирний"

345
0
17.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Хіба ревуть воли, як ясла повні" автора Мирний. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 38 39 40 ... 111
Перейти на сторінку:
вiн на те нiчого не од­казав.

Дiждали недiлi. Тiльки що почало на свiт благослови­тися, - прибiгають товаришi.


- Брат! а, брат! - будять.


- Ну?


- Вставай, найдем к ротному.


- Чого?


- Как чаво? разве забыл?


Максим устав. За ним прокинулись деякi другi; поча­лась з товариством розмова.


- Ну, что фельдфебель? - пита один.


- Собака!


- Как?


- Да так... двадцать пять садрал! Зверь, брат, настоя­щий зверь! Говорит: кали дадите, братцы, чет­верт­ную, ска­жу ротному; а не дадите, - не смей и рта ра­зи­нуть!..


- Стараво, брат, варабья на мякине не изловишь! Он, братцы, знает досканальна всю ефгу механику, - виясняв один з нар, посмоктуючи люльку i спльовуючи на стелю.


- Да ведь пайми те, Митрич: так ведь безбожно драть! Это ведь с сваво брата, а не с чужова!


- Поди... Станет он разбирать: где свой, где чужой... Ему - дай!


- Ну, и не зверь ли?.. Зверь и есть.


Отак розмовляли москалi, поки Максим умився, убра­в­ся. Пiшли вони втрьох до фельдфебеля. Той зараз же повiв їх до ротного.


- Ну, што, Федосеич? - пита ротний. - Все благополу­чно?


- Всё, ваше б-родие. Только адно худо...


- Што?


- Ребятам, ваше б-родие, худо...


- Чем?


- Есть нечево, ваше б-родие. Просятся на прокормле­ние.


- Куда?.. зачем? -скрикнув ротний. - Я им дам у про­кор­мление!


- Есть нечево, ваше б-родие, - одно йому фельдфе­бель. - Гаварят: памрём с голоду...


- Што ты врёшь, старый хрен?.. Как есть нечево? Вер­но, уж успел содрать?..


- Никак нет-с, ваше б-родие! Гаварят: четвёртая часть за позволение!


Ротний замовк; крутнув уса.


- Кто идёт? - спитав, помовчавши трохи.


- Да вот: Иванов, Евпраксеев да хахол Максим. Поди сю­да, ребята! - гукнув вiн крiзь дверi в сiни.


Реб'ята увiйшли в хату, стали, витяглися в струночку - як верстви на шляху. Ротний зараз до Максима (любив-та­ки "хохлика"):


- Што, брат Максим, - худа жить?


- Худо, ваше благородiє: їсти нiчого!..


- На прокормление хотите?


- Точно так, ваше б-родие, - забелькотали усi в один го­лос.


- Разве пазволить, Федосеич? - питає ротний, скоса по­глядаючи на фельдфебеля. - Пазволить легко... Ну, а как попадётесь?


- Никак нет, ваше б-родие, - знову забелькотали ра­зом москалi.


Ротний подумав ще.


- Ну, позволяю.. Только смотрите: попадётесь – за­се­ку! Слышь?..


- Слушаем, ваше б-родие!


- Ну, с богом, братцы... марш!


- Благодарим покорно, ваше б-родие! - викрикнули мо­ска­лi на прощання й вийшли за дверi.


Скоро вся рота заворушилася. Оступили кругом заробi­тчан; розпитують, куди тi йдуть; однi раять - в одно мiсце, другi - в друге. Гудуть, мов бджоли в улику... А заробiтчани радi такi! Думка: хоч тиждень усмак пожи­вляться: попо­ї­дять м'яса, а не гнилу капусту та хлiб з остюками; побудуть на волi, а не в казармi вонючiй.


- Не худо бы, братцы, - каже хтось, - пойти по купцам с об­ра­зками!


- А што?.. Право, братцы, не худо! - промовили заробi­т­чани.


Побалакали отак, порадились, зiбрались, пiшли. Надвеч­iр з пiвсотнi рублiв несуть! Рота радiє, юртується... Прису­дили зараз вiддати двадцять п'ять Федосєїчу, а останнi 'ддали до схову старому унтеровi.


Швидко заробiтчани знову пiшли, а рота, сподiваю­чись на добру поживу, загуляла. У кого зосталася копiйка про чорний день, - той i ту витрушував. Зло­жи­лись гу­ртом; ку­пили горiлки; набражились, як квачi; спiвають, лаються, згадують тогорiчнi пригоди, свої заробiтки, утрати... Горi­лка порозв'язувала язики. Той журиться вголос за своїми: як там жiнка, дiти? Той розказує про зрадливу дiвчину, як вiн їй пацьорки обiрвав; той хвали­ться коханням своєї... Кожен - своїм!


Сонце вже спускалося, як вийшли заробiтчани з го­рода в чисте поле. Пройшли верстов з п'ять... Перед ними сосновий бiр стояв як чорна стiна; за ними мiсто гвалтувало, - невгавучий крик та гомiн доносився до них... Заробiтчани все йшли та йшли... уже й захiд сонця став жовтiти та блiднiти: нiч насовувала на землю; яснi зорi ви­блискували в темному небi; мороз дужчав; дорога рипiла пiд ступнями... Заробiтчани йшли мовчки. Не доходячи до лiсу, почули вони жалiбний скрип полозкiв об мерзлу дорогу, важку ступню кiнську i цмокання лю­дського голо­су; незабаром показалися й сани, повно навантаженi. Зверху сидiв здоровенний чоловiк, у бородi, зо­дягнений по купецькому!


- Стой! - крикнув один з москалiв - Iванов, перебiгши шлях, i вхопив коня за удила. Кiнь став.


У Максима мороз побiг поза спиною... "Що ж це воно бу­де?" - думав вiн, та й одiйшов убiк подивитися. Другий москаль, Євпраксєєв, пiдступив до купця.


- Здорово, купец! А что, брат, за товар везёшь?


- А ты - што? Што ты, что я тебе стану ответ давать? Поди прочь!.. - Та й устав з саней.


- Глаза имеешь, сам видишь! - одказав Євпраксеев.


- Да вижу, что - салдат... Но чево тебе нужна?


- А вот чево, купец, вот ты товар везёшь; а у тебя ево и без ефтаво многа...


- Ну-у?..


- Да ты лошадь понукай, а не меня!.. Так вот видишь ли: у тебя товару многа, а у салдата ничево... у салдата, сам знаешь - и душа казенная... Пажертвуй, что твоя ми­лость, на солдатское житье-бытье!


- А ты откелева - такой?


- Да уж откелева - не тебе знать... Мы просим... Дашь, за твое здоровье выпьет брат-солдат; а не дашь, не надо – про­валивай!


- Проваливай? Ишь ты какой вострый! А ты бы так и ска­зал... а то, вишь, лошадь астанавливает, словно вор ка­кой...


- Да ведь тебя, барада, не астанави, - обiзвався з-перед коня Iванов, - ты нашево брата и слушать не стане­шь, вот что!


- Дашь, спрашиваю? - приставав Євпраксєєв.


- Во-на! - одмовив купець, показуючи кулака.


- Ну, бог с табой! Пусти ево, брат, - промовив до Iванова Євпраксєєв.


Той пустив коня. Пiдiйшов до них i Максим та разом i потягли лiсом. Купець пильно дивився вслiд їм i щось думав. А це як скрикне:


- I-iй, ты? слышь?.. как тебя?..


- А што? - питає Євпраксєєв, повернувшись до купця.


- Возвратись!


- Да чаво? поезжай себе!


- Возвратись, гаварю!


Москалi гуртом вернулися.


- Вот вам, братцы, красненькая... вспомяните раба бо­жия Парамонта, - промовив купець, подаючи до рук деся­тирубльову бумажку.


- Спасибо, купец. Не забудем. Парамонта, говоришь?


- Парамонта, братцы! Парамонта!


- Ну, прощай. Счастливаго пути!


- Пращайте, братцы. А далече идете?


- Да на

1 ... 38 39 40 ... 111
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хіба ревуть воли, як ясла повні, Мирний», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Хіба ревуть воли, як ясла повні, Мирний"