Читати книгу - "Герцог і я, Джулія Квін"

— З вас вийде чудовий батько, я певна. Діти люблять та розуміють жарти.

Він так різко обернувся до неї, що вона злякалася.

— На мою думку, я вже казав вам, що не маю наміру одружитися. Ніколи.

— Але я…

— Тому немає сенсу говорити про моє батьківство.

— Я… вибачте.

Вона намагалася видавити усмішку перед тим, як відвернутися, і сподівалася, що він не помітив, як у неї затремтіли губи. Зрозуміло, вона чудово знала, що їхнє залицяння одне за одним — лише гра, проте не могла стримати розчарування, що охопило її почуття. Наче щось сподівалася. Чогось чекала. Хотіла…

Вони підійшли до причалу, де зібралися решта. Дехто вже був на борту яхти. Грегорі, танцюючи, підстрибував на вузьких сходнях.

— Грегорі! — крикнула леді Бріджертон. — Припини зараз же!

Він утихомирився, але залишився на сходнях.

— Зійди звідти! — знову закричала мати. — Іди на палубу чи спускайся на берег!

Саймон відійшов від Дафни і поквапився до яхти.

— Хлопчик може послизнутися, — промимрив він. — Дошки зараз сирі.

Грегорі знову почав танцювати войовничий танець.

— Гей! Що тобі мама сказала?

Це крикнула Гіацинта, але у відповідь брат показав їй язика.

Дафна поспішила за Саймоном, кажучи:

— Який упертий… Сподіваюся, з ним нічого не станеться.

— Якщо завадять канати, на які він упаде. А якщо ні…

Саймон був уже майже поряд з хлопчиком, що розігрався.

— Пройди на палубу, Грегорі, - гукнув він його, — і дай мені пройти!

— А чому ви без Дафни? — спитав той. — Допоможіть їй. Я й сам піду.

Саймонові захотілося схопити його за комір і стягнути з небезпечної дошки, змінивши тим самим думку Дафни про себе — як про людину, яка вміє гідно поводитися з дітьми.

З палуби до спроби вгамувати Грегорі приєднався Ентоні. Перегнувшись через борт, він грізно закричав:

— Ей ти! Зараз же марш на борт!

Далі все сталося майже миттєво, але в очах тих, хто спостерігав, розтяглося, як це буває, на більш тривалий час, за який вони (ті, хто спостерігав) встигли побачити кілька картин, що змінили одне одного.

Спочатку Грегорі послизнувся на сходнях і безпорадно змахнув руками. Потім йому на допомогу з обох боків кинулися Саймон та Ентоні. Грегорі, різко обернувшись, штовхнув брата, і той, зовсім не чекаючи цього, змахнув простягнутими для допомоги руками і почав падати у воду. Але перед цим зіткнувся з Саймоном, який утік знизу, який теж не зміг утримати рівноваги і теж опинився в Темзі… А що ж Грегорі? Якимось дивом він утримався на слизькій дошці і поповзом, як краб, заліз на борт.

Дафна прикрила рот рукою чи то від жаху, чи то від нападу дикого сміху.

Леді Бріджертон запідозрила її в другому і засуджує:

— На твоєму місці я не стала б так веселитися. Дафна насилу придушила сміх і відповіла:

— Мені здається, мамо, ти сама робиш героїчні зусилля, щоб залишатися серйозною. Я помиляюся?

Крізь стиснуті зуби її мати ледь чутно видавила:

— Так, помиляєшся, — і відвернулася, щоб остаточно не видати себе.

Тим часом Ентоні і Саймон вибралися з води, в якій промокли до нитки і подивилися без жодного схвалення один на одного. Їм було не до сміху. А той, хто став мимовільною причиною цього, розсудливо сховався десь на яхті.

— Може, тобі треба втрутитися, дочко моя? — сказала леді Бріджертон, чим викликала подив Дафни.

— Мені? А навіщо?

— Все виглядає так, ніби Ентоні та наш гість ось-ось вчепляться один одного.

— Але чому? У всьому винен Грегорі.

— Звичайно. Але ж вони чоловіки, а значить, не люблять потрапляти в кумедне становище, — мудро розсудила леді Бріджертон, — і шукатимуть із нього вихід. Не битися ж їм із дванадцятирічним хлопчиком?

Вона як у воду дивилася, бо саме в ці хвилини Ентоні злісно дивився на Саймона і бурчав:

— Я б сам упорався, якби не ти… Твій стрибок на сходні тільки налякав хлопця.

— На мою думку, ти перший стрибнув, — відповів Саймон.

Їх слів ні леді Бріджертон, ні Дафна не чули, але за роздратованим виразом мокрих облич і загрозливим позам промоклих постатей можна було легко зрозуміти, що обидва вони не обмінюються люб'язностями і висловлюваннями співчуття.

— Зараз займуться пошуками винного, — прошепотіла леді Бріджертон. — Я радила б тобі наблизитися до них.

Дафна не стала сперечатися — вона й сама відчувала небезпеку.

Однак, підійшовши до них упритул, зрозуміла з нещадною ясністю, що нічого зробити не може, бо тут безсилі всі дії та слова. Все ж таки зі сміливістю розпачу, знаючи, що спричинить цим на себе і на Саймона ще більший гнів брата, схопила мокрого герцога за плече (рука відразу стала холодною) і рішуче сказала:

— Допоможіть же піднятися на цей корабель!

Саймон глянув на Ентоні. Ентоні глянув на Саймона. Обидва дивилися на Дафну. Вона струсила Саймона за плече.

— Наша розмова ще не закінчена, Гастінгсе, — прошипів Ентоні.

— Далеко не закінчена, Бріджертон, — озвався той.

З чого Дафна зрозуміла, що стосунки між друзями сягнули точки кипіння і пара ось-ось вирветься назовні.

Щоб цього не сталося, вона посилила тиск на плече Саймона, змушуючи того йти.

— Вам обом треба швидше обсохнути, — сказала вона. — Ходімо.

Нагадування про річкову ванну не викликало у купальників мимоволі приємних відчуттів. Вони ще раз обмінялися поглядами, що не обіцяли нічого доброго, і розійшлися.

Зворотний шлях здався всім довгим і тяжким. Ближче до ночі, коли Дафна вже готувалася до сну, нею опанував дивний занепокоєння. Сон усе не йшов, тому, накинувши пеньюар, вона вирушила на нижній поверх у пошуках теплого молока і хоч якогось співрозмовника. Якщо не перше, то друге у їхній великій сім'ї вона розраховувала обов'язково знайти. Але навколо було тихо та безлюдно.

Однак на півдорозі до кухні вона почула кашель і невдоволене хмикання