Читати книгу - "Дві сторони, Єва Басіста"

Коли Роман та Лілія приїхали додому, то остання одразу лягла спати. Дівчина втомилася від сьогоднішнього дня, який приніс їй дуже багато різних подій та емоцій. Звісно вона не потонула одразу уві сні, бо тримала вуха в нагостреному стані. Руда слідкувала за чоловіком, який сидів на кухні та пив каву. Про останнє говорив запах, який доносився з того приміщення, яке не любила дівчина. Кухня для рудої завжди була лихим місцем. Вона не любила витрачати свій час на готування їжі, бо вважала це дурним заняттям. Тому там переважно знаходився її чоловік.

Проте через десять хвилин Лілія покинула реальність та більше не могла контролювати свого Романа, який після трьох чашок кави встав. Спочатку він намотував кола на кухні, а згодом покинув межі квартири. Хлопець більше не міг терпіти того свавілля зі сторони матері.

Тим часом Лариса Петрівна вже сиділа вдома. Її з відділку забрав Дмитро, що зараз знаходився біля будинку та щось лагодив у автомобілі. Проте, що саме там було не так, жінка не поцікавилася у свого майбутнього чоловіка, який від поведінки блондинки мав шокований стан.

Дмитро відкручував колесо від своєї старої ластівки та не вірив, що його Лариса накинулася на Лілію. Це була чиста провокація, а Кученюк повірила. Вона доросла жінка та піддалася на таке.

Трубан криво усміхнувся. Його ліва рука витерла лоба на якому виступили каплі поту, але після цього одразу з'явилися нові. Зараз йому не завадило б допомоги, але через годину він впорався зі всім сам та вже хотів заходити до квартири, як на очі власною персоною потрапив Роман.

Він швидким кроком просувався до будинку. Його вираз обличчя говорив, що він злий та зараз станеться щось лихе.

- Романе! - гукнув до нього Дмитро.

Хлопець різко зупинився. Останній впізнав голос Трубана, але не хотів обертатися. Після їхньої останньої розмови у нього залишилися не найкращі емоції.

- Треба поговорити, - сказав наречений Лариси Петрівни.

- Навіщо? - запитав він, стоячи на одному місці.

- Ми не малі діти. Треба обговорити ситуацію.

Дмитро Трубан підійшов до сина білявки. У його зовнішності проявлялися певні риси власниці магазину, але переважно він був схожим на свого батька.

- Між нами не може відбуватися жодного діалогу.

- Романе, минулого разу ми наговорили один одному багато різного, але треба залишатися людьми. Звісно я не відкидаю того, що трішки забагато собі дозволив. Я не хотів ображати Лілію, але я не міг не вступитися за Ларису, бо люблю твою матір, а тут я гадаю, що ти мене розумієш...

Син Лариси Кученюк дивився на чоловіка. Він розумів, що той каже адекватні речі, але його злопам'ятність не давала йому пробачити лихе в сторону рудої, яка і так сьогодні зазнала від його матері багато поганого.

- Щось скажеш мені? - допитувався чоловік.

- Краще не пхайте свого носа у мої справи, - пирхнув хлопець та пішов далі.

Дмитро хотів зупинити його, але в останній момент не став цього робити, бо зрозумів, що дійсно не варто лізти у їхні справи. Тому він мовчки дивився, як син білявки забіг до будинку.

Лариса Петрівна Кученюк знімала стрес звичним її способом - палила цигарки. Вона за годину пропустила через свої легені десь пачку. Вона курила одна за одною та без перерв. Так сильно їй хотілося наповнити свій організм нікотином. Але остання речовина не діяла так сильно, як жінці кортіло, тому вона не зупинялася.

- Палиш, - проказав голос сина Лариси Петрівни.

Білявка відчула переляк. Вона різко смикнула свою голову на джерело звуку. Перед очима власниці магазину стояв Роман. Він мав поганий настрій. Про це говорили зморшки на лобі.

- Сину, - кинула вона цигарку та піднялася. У її голові пролетіла думка обійняти сина, але останньої хвилини вона передумала, бо Роман випромінював глибоку непривітність.

- Привіт, мамо, - сухо сказали його вуста.

Далі між ними запанувала мовчанка. Вони зиркали один на одного та не знали, що сказати. Але син білявки почав першим говорити попри незручне становище.

- Я думаю, що ти знаєш чому я тут. Так?

Лариса Петрівна відчула, як її очі набралися солоними слізьми. Вона знала, що її кровинка буде на стороні тієї клятої відьми.

- Звісно знаю, а також розумію, що ти будеш звинувачувати мене у всіх гріхах. Але перед тим, як ти будеш мені розповідати брехню Лілії, то вислухай мене.

Роман кивнув головою, а жінка одразу стала говорити свою версію, бо вірила, що він повірить їй.

- Я хотіла з нею поговорити, але побачила, як вона виходила з автівки якогось молодика, що дуже їй усміхався. Це не був таксист...

- Мамо, - перервав Роман жінку.

- Сину...

- Мамо! - голосніше гримнув він та продовжив. - Ти себе чуєш?

- Романе...

- Я не знаю, що ти там бачила, але скажу тобі одне: ти більше мені ніхто.

Лариса Петрівна ледь не впала. Слова сина вразили її до глибини душі. Почути такі слова від власної дитини дуже страшно. Тому білявка аж присіла на стілець.