Читати книгу - "Житіє моє, Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова"

Алхімік гордо відвернувся — вирішив мене ігнорувати. Да не дуже вже і хотілося! Родичка Чвертки підлила мені в філіжанку бренді, для заохочення (цей Карл дівчаткам явно не подобався). Розмова перейшла на несерйозні теми, участь у весняному фестивалі і виїзд на природу. Я дивився, слухав і розумів, чому Рон так силувався запхати мене в цю компанію. Дитячий садок, штани на штрипцях! Причому, у начальника на штрипцях — в буквальному смислі цього слова.

— А чому ви не працюєте магом? — обережно підступилася брюнетка, вирішивши, що двох філіжанок бренді з мене вистачить.

Я зобразив теплу, трохи батьківську, а трохи самовдоволену посмішку:

— Одне другому не заважає, бебі!

Вона дуже мило набурсалася і спробувала сісти мені на коліна.

А наступного дня Полак відправив мене «у відрядження» на підприємство замовника. Ну, ви зрозуміли, куди. Визнаю, тільки після цього я зрозумів, що саме викликало у моїх співробітників такий важкий шок.

Дуже складно дати адекватний опис тому, чим насправді є асенізаційна фабрика. Не те, щоби я раніше не знав, як воно все стається, але маленькі смердючі пробірки не давали повноти уявлення про роботу системи, здатної переробити відходи життєдіяльності цілого міста. Чорні маги не люблять такі речі, але мене вразив масштаб: шеренги гігантських насосів, труби шириною в мій зріст, обплутані драбинами і утикані термометрами цистерни, і над трубою невпинно пританцьовує полум’я аварійного вихлопу (вгадайте, що горить?).

Прийняли мене негостинно, признаюсь, я навіть не одразу зметикував, чого саме.

— Що, знову «Біокін»? — скривився управляючий.

— Так, — трохи боязко зізнався я.

— З приводу того, що сталося третього дня?

— Саме так.

Возитися зі мною він не став, здав на руки майстрові зміни.

— Ти там хто? — підозріливо примружився робітник.

Представлятися новим співробітником в такій обстановці здалося мені нерозумним.

— Незалежний аудитор! — колесом вигнув груди я. — Інвестори хочуть оцінити доцільність продовження розміщення коштів.

— Да цих…. давно пора… В… І…, пацюки конторські! — експресивно виклав свою точку зору майстер.

— Давайте так: ви допоможете мені зрозуміти, що до чого, і ці мудрагелі вас більше не турбуватимуть.

Тому що їх от-от розженуть поганою мітлою.

Ми вдарили по руках, і персонал почав до мене ставитися набагато прихильніше.

Швидко виявилося, що наша контора билася над макетуванням блоку управління бродильним чаном — основною виробничою одиницею фабрики. На вхід цього агрегату подавалися проціджені і збовтані каналізаційні стоки, а на виході отримували освітлювальний газ і смолянисту субстанцію, яка була сировиною для всяких цікавих процесів. Ну, і багато-багато води. Суть проблеми була в тому, що виведені за допомогою білої магії суперпродуктивні бактерії були надзвичайно чутливими до складу… гм… поживного середовища. Набагато, набагато більш чутливими, ніж невибагливі дикі штами! Варто було невидимим для неозброєного ока трудівникам перегрітися чи переохолодитися, як вони втрачали активність, і блок доводилося зупиняти. І чистити. Мій візит на фабрику якраз співпав з таким-от заходом, і ось що я вам скажу: столітній ґоул порівняно з цим — ходяча ароматизована свічка. Додаткову пікантність ситуації надавало те, що сировину, яка поступала під час такої чистки, доводилося зливати у відстійник, а це вам теж не дощик золотий.

Навіть за одну необхідність такого заходу можна було хотіти вбити, а якщо «Біокін» влаштовував таке уже принаймні двічі…. Щира ненависть майстра стала мені зрозумілішою. Повертатися на фабрику ще раз відчайдушно не хотілося, але інтуїція твердила мені, що розв’язання задачі можна знайти тільки тут — щось було в цих удосконалених бактеріях, що перетворювало їх використання в тиху диверсію. Якщо я хотів чесно відпрацювати гроші Чвертки, цей фактор мені слід було відшукати.

І все-таки, ніщо так не відволікає від зайвих думок, як напружена, творча робота! Об’єкт праці в даному випадку несуттєвий. За якісь кілька днів і я думати перестав про події минулих місяців, ніби вся ця епопея з чорною магією мене ніяким боком і не стосувалася.

Не дивно, що, побачивши шефа редстонського НЗАМПІС, який чекав на мене біля воріт Університету, я ні на секунду не затримав на ньому погляду. Тим більше, що капітан Бер був у цивільному одязі. Може, він тут свою дівчину чекає!

Одначе у капітана (після нашої зустрічі на Здобутті мені розповіли, що його підпільне прізвисько — «Паровоз», в смислі, тупо, прямо, і вперед по рейках — чух-чух) були на цей предмет інші плани. Коли я порівнявся з ним, він гукнув:

— Гей! А ну, пригальмуй.

Я сповільнив крок і скорчив незадоволену міну:

— Якісь запитання, сер?

— Треба переговорити.

Він завів мене у напівтемне кафе і всадовив за дальній столик. Я не заперечував — не вистачало ще, аби мене з ним побачили. Потім розмов буде, не відгавкаєшся….

— Я хочу перезаписати твій кристал.

Напевне, очі у мене стали як у мишки на унітазі:

— Нафіга?

— Тому що підмінити його я зможу без проблем, а за втрату з мене голову знімуть

— Не зрозумів! — чесно признався я.

Поліцейський роздратовано скривився:

— Значить так. Дивися сюди! У мене недавно помінялося начальство. З попереднім босом я пропрацював п’ятнадцять років, природньо, не раз ішов йому назустріч, всякі послуги — в нашій роботі без цього не можна. Але! Упаси мене Бог довіритися чорному, натуру вашого брата я дуже добре знаю. Випадок з твоїм «пробоєм» він замовчав особисто, сказав, що канал стабільний і приводів для паніки нема, я не заперечував — з босом сперечатися не прийнято. Якби я тоді зібрав комісію для експертизи, дісталося би і нам, і тобі, а висновок був би той самий. Тепер інша справа — він мені більше не босс, а слова до папки з документами не підшиєш. Та от, я тут роздумував і зрозумів, що дав маху тоді — не можна було чорному магу вірити. Ти не подумай чого, просто у вас, хлопці, мізки інакше влаштовані, не можете ви чужі інтереси приймати в розрахунок.

— Чому, можемо, — образився я.

— Не той випадок, — відмахнувся капітан. — Словом, у нас вся контора одного діяча тут шукає, записи переглядає, тикаються, куди не слід. Так що твій кристал новий босс рано чи пізно побачить, але краще, якщо запису «пробою» на ньому не виявиться. Розумієш свій інтерес?

Я розумів (причому — чітко), що шеф редстонського НЗАМПІС пропонує мені вступити у змову. І що йому це потрібніше, ніж мені.

— За просто так — не згоден.

— І чого ж ти хочеш? — недружньо буркнув Паровоз.

— Хочу все знати! — схохмив я.

— Рано помреш, — погрозив він.

Я знизав плечима:

— Все можливо. Але грошей ви мені все одно не дасте, а найбільша цінність після грошей — інформація. Домовимося так: ви розповісте мені все, що знаєте, про якесь цікаве запитання, ми запишемо новий кристал, а старий ви