Читати книгу - "Житіє моє, Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова"

Глава 15

Так склалося, що вибратися з фабрики в офіс мені вдалося лише через тиждень. Я розраховував задати Йоганові кілька запитань, але стіл білого мага стояв порожній.

— Він пішов у відпустку, — Полак відводив очі убік, — для поправки здоров’я. За цей час треба би привести всі справи до порядку…

Цей білий маг почав викликати в мене повагу — сам вирішив звернутися за допомогою! Скажемо прямо: цій публіці далеко не завжди вистачає духу усвідомити свої проблеми. Хороший привід засукати рукави.

— Можу я взяти записи випробувань?

Полак тикнув пальцем в набиту шафу. Цікаво, а в записах у них такий самий бедлам, як і в кресленнях?

У товстих солідно переплетених журналах зберігався літопис діянь «Біокіна». Два роки тому все починалося дуже бадьоро: команда з трьох магів і чотирьох алхіміків зібралася, щоб поєднати в одному пристрої цілий жмут графіків і закономірностей, які описували існування удосконалених бактерій. За основу було взято стандартний бродильний чан і чотири найперспективніших штами. На рівні пробірок усе працювало ідеально, але варто було їм перейти до натурних випробувань, обломи пішли один за другим. Якщо говорити конкретніше — рекордом безперебійної роботи газогенератора був один місяць. Першими дезертирували алхіміки, швидко второпавши, що халяви не буде. За ними потягнулися маги, один з яких був учнем Йогана. Останні півроку «Біокін» функціонував в урізаному складі, відпрацьовуючи, як їм здавалося, останні нюанси конструкції. І ось результат.

Хоч бери та й звільняйся. Але гроші, видані Чверткою як аванс, я встиг розтринькати, а повертати їх було ні з чого. Якщо ця штука не може працювати, то мені треба принаймні пояснити — чому.

За три тижні я встиг обкатати проблему в голові і розглянути з усіх боків, орієнтуючись, переважно, не на запропоновані розробниками бактерії графіки, а на дії людей, котрим вдавалося, хай абияк, але давати собі раду з бродильними чанами (чому дуже посприяли канікули, які якраз почалися — тепер я міг сидіти на фабриці хоч круглодобово). Як на мої враження, агрегати виявилися на диво тупими, в тому смислі, що від початку управляючої дії до найпершого відгуку системи минало кілька хвилин, а то і чверть години. Дивлячись на записи результатів випробувань, у мене не виникало бажання влаштовувати щось подібне ще раз. Введення в родильний чан вдосконаленої культури було рівнозначно спробі запустити двигун трактора на нітрогліцерин[4]. Чур мене, чур! Ви уявляєте, що буде, коли на гівняній фабриці щось бабахне? Те, що «Біокіну» вдавалося утримувати агрегат стабільним протягом цілого місяця, було шедевром алхімічної думки, чимось порівнянним з утриманням предметів підвішеними в реактивному струмені. Для того, щоб обґрунтувати свої відчуття, я перекопав усі статті Йогана і записи лекцій з теорії управління, висновок був невтішний: користуватися продукцією «Біокіна» на асенізаційних фабриках було просто неможливо. Принаймні, без суттєвих змін у конструкції чана.

Ось цю то думку я і виклав на черговій кавовій п’ятихвилинці, які тепер проводилися регулярно (Йоган, поповнілий і трохи рожевіший, ніж зазвичай, знову вийшов на роботу).

— А як, на твою думку, повинен виглядати ідеальний чан? — Полак підбадьорливо посміхався.

— Як довга, невелика в діаметрі трубка.

Карл чмихнув:

— Вона буде занадто швидко встигати!

— Її можна утеплити ззовні, — огризнувся я.

— Використати культуру, яка гріється! — несподівано підтримав мене і Йоган.

— А чистка? — не заспокоювався Карл.

— Можна об’єднати кілька трубок в батарею і чистити по черзі, — в очах Полака уже закрутилися низки цифр і схеми конструкцій, — менший об’єм, з ним простіше працювати!

— І використовувати різнорідні культури, — гнув своєї Йоган.

— Колектив ожив духом, збадьорився, робота закипіла. Першим видимим результатом було те, що Карл вигнав мене з-за улюбленого кульмана. А свій перетягнути до вікна слабо?! Я почав було обурюватися, але вчасно зметикував, що на хвилі ентузіазму він зробить за мене всю складну роботу, після цього я перестав його чіпати і повернувся до неспішного сортування креслень.

Полак вибив у замовників грошей на макет простий, однотрубний, і це був подвиг, достойний внесення в аннали. Після двох років крутих обломів заставити покупця розщедритися на ще одну установку… Дар переконання у Полака бив просто феноменальним, хоча, можливо, Рон також посприяв його успіхові. Можна було сподіватися, що до кінця літа новий газогенератор буде використано.

Але от питання: а чи не варто мені звільнитися до того, як цю штуку спробують запустити, чи все-таки дочекатися результатів? Ні, в працездатності установки я був впевнений, але ще раз виясняти стосунки з тим майстром мені зовсім не хотілося.

І от якраз тоді, коли креслення було здано в цех, і стало ясно, що до початку випробувань проблем з новими газогенератором не буде, Рон покликав мене відмічати щось у погрібець «Три студенти». Я не заперечував і дуже сподівався, що на столі будуть якісь напої, міцніші за каву — вся ця творча робота вимучувала нерви сильніше, ніж зустріч з Потойбічним.

— Танцюй! — оголосив Чвертка.

— А в зуби?

Він аж образився:

— Чого ти такий злий став?

Я би міг йому сказати, чого, але не хотів починати все спочатку.

— Патент наш купили…

— М-м-м…

— … За двадцять п’ять тисяч!

— !!!

— І плюс крона з кожного агрегата, на який новий глушник буде встановлено. Ти уявляєш скільки дизелів вони роблять за рік?

— Але наша штука буде не на кожному: чорна магія — дороге задоволення

Чвертка прищурився:

— Мужик, а ти показував кому-комусь цей амулет?

Ну. Ракшату, наприклад.

— А він тобі сказав, що твоя схема — «трансмайстер»?

— Ні.

— Ну, тоді я тобі кажу! Вона не використовує Джерело, значить її може