Читати книгу - "Різник із Городоцької"

Клим зітхнув, приймаючи чужі правила гри.

— Де?

— У вестибюлі «Жоржа». Мені там призначили зустріч того дня, і я здивувався, вгледівши Анну.

— Вас дивує повія, яка прийшла в готель?

Навроцький посміхнувся, тепер уже — поблажливо, мов до нерозумної дитини.

— Ох, пане Кошовий... «Жорж» має біля себе свій неофіційний штат дівчат, постійних, перевірених, котрі обслуговують лише пожильців. Не лише чоловіків, до речі, така пікантна деталь...

— А без деталей? — Климові починало все це набридати.

— У Анни не той статус. Вона людина випадкова. Якби прийшла в готель працювати, її б звідти виперли й надовго закрили шлях як не до Львова, то до міського центру. Хай собі обслуговує службовців, клерків, робітників чи батярів. Анна мала у «Жоржі» приватну зустріч, пане Кошовий. До неї вийшла Магда Богданович, знаєте таку?

Клим укляк.

— Та знаєте, знаєте! — реготнув Навроцький. — Пані Магда не була в захваті від візиту. Мені довелося хутко закритися газетою, аби вона мене не впізнала. Я ж відома особа, хочете ви того чи ні. Пані Богданович щось коротко сказала Анні, взяла під руку, ледь не силою поволокла до себе в апартаменти.

— Що з того?

— Нічого особливого. Анну вбили ще через три дні. Перерізали горло. Після її зустрічі з Магдою Богданович. Ваша приятелька хоч словом обмовилася про знайомство з четвертою жертвою Різника? Теж думаю, що ні. То як, домовляємося? Укладаємо угоду? По очах бачу — все буде люкс...

Розділ дванадцятий

Курва з гонором

Клим після одруження не хотів мати багато таємниць від Басі.

Чого зарікатися — критичні ситуації в його подальшому житті напевне далі траплятимуться. Світ довкола неспокійний. Від війни, мабуть, утримається, бо вона зруйнує за раз усі досягнення відносно спокійного й стабільного десятиліття. Хіба причинні й крикливиці з Кульпаркова можуть її кликати, лякаючи забобонних та не відповідаючи за свої слова. Проте суспільство завжди в неспокої й напрузі. Всякий адвокат, опиняючись усередині чужих конфліктів, мимоволі наражає себе на неприємності. Доведеться дозволяти собі кроки й вчинки, про які вдома за столом, особливо — з дітьми, які неодмінно будуть, краще не згадувати.

Але це — не ті таємниці, які мужчини приховують від дружин.

Творча натура Барбари Райської ладна прийняти, зрозуміти й пробачити багато чого. Наприклад, появу п’яного чоловіка Бог знає, о котрій годині, якщо при тому від нього не тхне чужими парфумами. Або — таємну зустріч із кимось на кшталт кримінального короля Густава Сілезького. Злочинці часто бувають у театрах, навіть заводять та утримують коханок із молодих актрис. Для них подібні зв’язки — спосіб полоскотати нерви й відчути себе причетними до чогось таємного й небезпечного. Навіть револьвер на дні комода під білизною Басю не знітить й не напружить.

Та Кошовий ані зараз, ані раніше, ані потім не збирається ставити Басю до відома про свої зустрічі з повіями.

Хай би чим вони не пояснювалися, з якою метою не відбувалися. Барбара, як і переважна більшість жінок незалежно від віку й статусу, не слухатиме пояснень. Її не цікавитиме, задля якої холери коханець, наречений чи законний муж контактує з курвами. Про те, що з жінками, котрі продають себе, можна просто говорити чи вести якісь ділові справи, мови не може бути. Скандал із биттям посуду — найменше зло, яке чекає в разі викриття.

Тож Клим вигадував справи на ходу, мимоволі перейнявши досвід Януша Навроцького й красномовно, кучеряво брешучи Басі, де був нині, що робив і які плани на завтра. Не скажеш же їй: ходжу; мовляв, на Городоцьку, шукаю серед тамтешніх курв близьких подруг Анни, замордованої Різником. Тим більше, спроба знайти її самотужки зазнала фіаско. Дівчата вперто не хотіли говорити про щось, крім послуг, із чепурним паном, на якого вже за півгодини почали звертати увагу: надто цікавий. Одна з дівчат серйозно пообіцяла покликати поліцая, аби забрав приставайла куди слід. Її коліжанка порадила краще гукнути когось із бандитів, бо хтозна, раптом панок — божевільний, ряджений, сам Різник. Довелося ретируватися. Та все ж підказку отримав.

Бандити.

Без них знову не обійтися!, хай би як прикро це звучало.

Не маючи інакшого способу дати про себе знати, Кошовий подався в кнайпу «Під вошею» й залишив неговіркому панові Цезарю коротку записку для Єжи Тими. Лишалося чекати, але не довго: відповідь прийшла наступного ранку в контору на Шевській у вигляді молодого батяра. Той за півкорони доставив панові адвокату листа, сказавши: пан адвокат має дати йому за те ще півкорони. Розрахувавшись, Клим прочитав, усе зрозумів і лишив за себе Найду, який щойно вийшов на службу. Нічого пояснювати не збирався. Дав помічникові розпорядження й зібрався на Клепарів — зустріч Тима призначив там.

Досвід спілкування з кримінальниками не відучив дивуватися. Ніби вирахувавши до хвилини, коли Клим вийде з контори, до будинку під’їхала коляска. З козел посміхався у вуса знайомий візник Місько, мовивши хрипато:

— Та казав же я, паночку: зустрінемося ще. За вами я.

Вирішивши не брати в голову й приймати все, як є, Кошовий сів і поїхав.

Його завезли в той самий будинок на Клепарові, де кілька років тому Тима разом із ним допитував волоцюгу Рибку Павла. Не обшукали, хоч зброю Кошовий при собі тримав. Тима зустрів не те щоб приязно, бо друзями вони не були й не могли бути, але з розумінням. У довгі розмови не заходили. Клим пояснив, Тима почув, не питав, для чого така послуга, не нагадав за звичкою про борги й кредити. Сказав вертатися назад, займатися своїми справами, він усе зробить. Місце зустрічі нагадало методи кримінальників, тож Кошовий попросив не зловживати, не лякати й не перестаратися.

Пообіцяли.

Виконали.

Наступного ранку той самий батяр приніс у контору ще одну записку, взявши за послугу вже цілу корону. Климові здалося: посильний знахабнів, та гарикатися з ним не мав часу й бажання. Тицьнув монету, прочитав записку. Не звертаючи уваги на помічника, не переймаючись його можливою цікавістю, зіжмакав папірець, поклав у попільницю, закурив сигару, тим самим сірником запалив послання. Поки горіло, дивився на вогонь, потім розправив тильним сигарним кінцем попіл. Сидів так, пускаючи дим під стелю й зовсім не турбуючись, заважає цим Найді чи ні, доки не скурив половину.

Недопалок акуратно поклав на дно попільниці.

Розкришив пальцями.

Так краще думалося. А подумати було про що. Не хотілося наламати таких самих