Читати книгу - "Атлант розправив плечі. Частина друга. Або – або"

— Яка подія?

— Подія, про яку ви знаєте значно краще за мене. Але, розумієте, я теж про неї знаю, хоча вам би цього й не хотілося.

— Що за подія?

— Оскільки це ваша таємниця, містере Ріарден, то чому б їй не залишитися таємницею? Хто сьогодні не має секретів? Скажімо, «Проект Х» — таємниця. Ви ж, звісно, розумієте, що ми могли б отримувати ваш метал, просто купуючи його малими об’ємами через різноманітні урядові установи, які переправляли б його до нас, — і ви не змогли б цьому запобігти. Але через це доведеться залучити занадто багатьох паршивих бюрократів, — усміхнувся доктор Ферріс, знезброюючи своєю щирістю. — О, так, ми настільки ж недолюблюємо одне одного, як і вас, звичайних громадян; довелось би допустити решту бюрократів до таємного «Проекту Х», що цього разу було б украй небажано. Так само, як і будь-яка інформація щодо проекту в газетах, — якщо ми подамо на вас у суд за відмову виконати розпорядження уряду. Та якби вам довелося судитись із іншого приводу, через набагато серйозніше обвинувачення, до якого ні «Проект Х», ні Державний науковий інститут не причетні, й де ви не змогли б оперувати категоріями принципів чи викликати співчуття публіки, — для нас це не становило б жодної незручності, натомість вам коштувало б значно більше, ніж ви можете припустити. Ось чому найпрактичнішим виходом для вас буде зберігати нашу таємницю і дозволити нам зберігати вашу. І я впевнений, ви усвідомлюєте, що ми здатні не дати бюрократам натрапити на ваш слід стільки часу, скільки ви забажаєте.

— Яка подія, яка таємниця і який слід?

— Облиште, містере Ріарден, не будьте дитиною! Чотири тисячі тонн металу Ріардена, який ви передали Кенові Данаґґеру, звісно, — радісно пояснив доктор Ферріс.

Ріарден не відповів.

— Принципи — така перешкода, — усміхаючись, сказав доктор, — і таке марнування часу всіх зацікавлених. Невже вам захочеться бути мучеником в ім’я принципів за обставин, коли ніхто про це не знатиме, тільки ви і я; де ви не матимете шансу бодай слово видихнути на захист принципів, де ви не будете героєм, творцем нового ефектного металу, не зможете протистояти ворогам, чиї дії в очах публіки матимуть незугарний вигляд; обставинах, за яких ви станете не героєм, а звичайним злочинцем, жадібним промисловцем, який обійшов закон заради прибутку, рекетиром із чорного ринку, який переступив державні закони, створені, щоб захищати публічний добробут, героєм без слави та глядачів, який отримає хіба що півколонки у газеті десь на п’ятій шпальті, — невже ви хотіли б стати таким мучеником? Бо зараз лише про це і йдеться: або ви даєте нам метал, або потрапляєте за ґрати на десять років і забираєте з собою свого друга Данаґґера.

Як біолога, доктора Ферріса завжди захоплювала теорія про те, що тварини мають здатність відчувати запах страху. В собі він намагався розвинуте схоже вміння. Спостерігаючи за Ріарденом, дійшов висновку, що він не здасться, оскільки навіть натяку на страх у його поведінці не вловив.

— Хто був вашим інформатором? — запитав Ріарден.

— Один із ваших друзів, містере Ріарден. Власник мідної копальні. Він повідомив нам, що минулого місяця ви замовили додатковий об’єм міді, який перевищує місячну квоту металу Ріардена, який вам дозволено виплавляти згідно з законом. Адже саме мідь — один із інгредієнтів ріарден-металу? Це вся інформація, якої ми потребували. Решту було просто відстежити. Вам не слід обвинувачувати власника копальні. Виробників міді, як вам відомо, зараз так утискають, що їм доводиться пропонувати якусь цінність в обмін на послугу, постанову про «нагальну потребу», що призупиняє кілька директив у його випадку і дає йому хоч трохи перепочити. Особі, якій він продав цю інформацію, було відомо, кому можна продати її найвигідніше: інформацію купив я — в обмін на певні послуги. Отож, всі необхідні докази, так само, як десять наступних років вашого життя, тепер належать мені, — і я пропоную вам угоду. Впевнений, що ви не протестуватимете, адже торгівля — це ваш фах. Можливо, її форма трохи відрізняється від того, якою вона була за вашої молодості, але ж ви розумний продавець, завжди орієнтувались у тому, як отримати перевагу зі зміни обставин, а саме такі сьогоднішні обставини, тому вам нескладно зрозуміти, в чому полягають ваші інтереси, як нескладно буде й поводитися згідно з ними.

Ріарден спокійно сказав:

— За моєї молодості таке називали шантажем.

Доктор Ферріс вищирився:

— Так воно і є, містере Ріарден. Ми увійшли у значно реалістичніші часи.

Однак, подумав Ріарден, існує особлива відмінність між манерою звичайного шантажиста і доктора Ферріса. Шантажист видає ознаки зловтіхи через гріховність своєї жертви, виказує розуміння того, що йдеться про зло, він навіюватиме своїй здобичі погрозу та відчуття небезпеки. Доктор Ферріс нічого такого не виявляв. Він поводився так, ніби це звичайні речі, що дають відчуття безпеки. В його тоні не було зневаги, натомість лунала товариська нота, що для кожного з них передбачала презирство до самого себе. Раптове відчуття, яке змусило Ріардена нахилитися вперед і слухати жадібно та уважно, свідчило, що він от-от намацає наступний крок уздовж стежки, що проступала перед ним.

Побачивши його зацікавлений погляд, доктор Ферріс усміхнувся і привітав себе з тим, що йому вдалось знайти правильний підхід. Тепер він зрозумів: ця гра, схема маркування, відображалась у правильній послідовності. Доктор Ферріс подумав, що деякі люди готові на все, аби тільки не називати власних дій уголос, натомість цьому чоловікові була потрібна чесність, це був суворий реаліст, якого Ферріс і сподівався знайти.

— Ви практичний чоловік, містере Ріарден, — люб’язно промовив доктор Ферріс. — Не розумію, навіщо вам відставати від часу. Чому б не підлаштуватись і не зіграти своєї партії як слід? Ви розумніші, ніж більшість із них. Ви цінна особа, ми вже так довго вас потребуємо, і коли я почув, як ви шили дурня з Джима Таґґарта, то зрозумів, що у нас є шанси. Не переживайте через Джима Таґґарта, він ніхто, він просто дрібна незручність. Потрапив до великої гри. Ми можемо використати вас, а ви можете використати нас. Хочете, щоб ми перекрили шлях Орренові Бойлу? Він добряче нам’яв вам боки. Хочете, ми його трохи обробимо? Це можна влаштувати. Чи, може, хочете, щоб ми тримали на припоні Кена Данаґґера? Погляньте-но, як непрактично ви вчинили. Я знаю, чому ви