Читати книгу - "Заборони для відьми, Велена Солнцева"

Не хочу я ні на які бали йти, чуже мені це. Як згадаю одну маркізу, колишню дворянку, а за новим значиться маркіза, зайшла вона в лаву до мами і своїми кривляннями і примхами ледь її до гріха не довела. А я ще маленька тоді була, і тихо під прилавком сміялася, бо мені  забавною здалася висока вежа з волосся на голові, в яку були натикані квіти та птахи, а ще обличчя все в чорних точках, як я пізніше дізналася– це були мушки. . І маркіза так старанно обмахувалася віялом, скаржачись на задушливий сморід трав, що ці самі трави частиною обсипалися на волосся мадам, хоча їй це тільки на користь було, тому що смерділо від неї невідворотно, по новомодному - давно не митим тілом.

Досі перекручує варто лише згадати. І це лише одна "маркіза", а якщо таких збереться з півсотні, а то й сотня в одному приміщенні? Та я помру там.

Але я розуміла що піти доведеться, бо розлютити князя це одне, а от образити царя вже зовсім інше. Цікаво, а чому князь, все ще князем зветься, а не графом там якимось, чи герцогом.

Від роздумів мене відвернув незадоволений голос домовика. Він у серцях сплюнув на підлогу, і тепер сам же старанно цю підлогу витирав примовляючи.

-Ось бісівський танець. Не підеш ти туди, що там порядним відьмам робити.

Кузьма у мене був грамоті навчений, а тому також сунув носа в запрошення.

-А чи є вибір?
Домовик сумно зітхнув, сам розумів, що вибору немає, а тому пробубнив:

-Треба було у драконів залишатися.

Я вже й сама так думала, особливо підслухавши не призначену для моїх вух розмову. Ось тільки мене тепер дещо ще тримає, поки сомнамбул не звільню, не заспокоюся, шкода мені тих дівчат просто до остраху, молоденькі зовсім і красиві. Такі ще й заміж вийдуть і щасливо будуть жити, а некромант нехай зі своїми мертвяками залишається.