Читати книгу - "Заборони для відьми, Велена Солнцева"

Час спливає дуже швидко колись чимось зайнята. Я перечитала всю Книгу Тіней від кірки до кірки, але нічого проти сомнамбулізму так і не знайшла. Були рецепти настоянок які навпаки введуть тебе в такий стан, нехай і ненадовго, а от протиотрути не було. Тому доводилося діяти від зворотнього, тобто розібравши відвар на складові до кожного підбирати антидот. Тільки бентежили в цьому вареві беладона і дурман, які мали зовсім протилежні ефекти і в одній настойці поєднуватися не могли, але поєднувалися. Тому підібрати щось що нейтралізує було вкрай складно, в результаті так нічого і не придумавши, додала магічний компонент і це на тиждень практично позбавило мене сил. Кузьма лаявся, плювався і шипів, дивлячись на мої потуги, і погрожував усе розповісти князеві, коли не перестану. Але після того як я пригрозила обсипати його пекучим пилом запал свій зменшив, тільки нарікав:

-Добра ти занадто, Василино. Де ж це бачено, щоб відьма та собі на шкоду комусь допомогала?

Я подивилася на надувшогося домовика і повчально сказала:

-Відьма повз чуже лихо не пройде.

Домовик аж підскочив та знову по кімнаті забігав.

-Та хто тобі таку несусвітну дурість у голову вбиває? Ти бачила хоч одну чорну відьму яка б комусь допомагала без свого на те зиску? Та й то, іноді так допоможе що краще б і відмовилася. А ти все "мимо чужої біди не пройде". Тьху.

Він плюнув на підлогу, у нього останнім часом це в звичку входити почало. Похмуро змірявши його поглядом відправила за ганчіркою, щоб сам же своє неподобство і прибирав.

Після тієї розмови Кузьма зі мною цілих три дні не розмовляв, ходив похмурий і задумливий. Я миритися не поспішала, тому що винною себе не почувала.

Що ще неймовірно тішило, князь за весь час з'явився лише раз. За два дні до майбутнього балу, про який я зізнатися забула. У мене були справи важливіші, і основну частину часу займали думки як потрапити до замку князя, без самого князя.

А це було складне завдання, тому що я навіть не знала де він перебуває. Якщо взагалі нічого не придумаю, порошу Всеславу, вона має пам'ятати як стежку відкривала.

Так от, прийшов князь, такий грізний аки хмара грозова, очі блискавки кидають, губи в тонку нитку стиснуті. Мовчки простягнув мені величезну важку коробку і пішов, не сказавши жодного слова. Моєму подиву не було межі.

-Це що таке? То не з'являється, то дивні подарунки вручає.

Відповіла мені мама, з якою я не розмовляла. Після підслуханої розмови я намагалася влаштувати їй допит із пристрастю, але в результаті ледве не отримала по шиї за нешанобливе звернення до батьків.

-Помовляють у князя зараз неприємності. Дракони насідають, вимагають провести обшук у нього в замку, кажуть там кістки драконові є, а він упирається.

Невже дракони так відкрито діяти почали? Цікаво що їх спонукало? То терпіли купу років, а то раптом вирішили взяти фортецю нахрапом.

Натужно крекчучи заволокла коробку в кімнату. Вже хотіла відкрити, як мене зупинила матінка, різко вдаривши по руках і прошипівши:

-Та хто ж так посилки відкриває? А перевірити на чари? У тебе сил на це має вистачити.

Тихо зітхнула, не хотілося говорити що витратила їх на настоянку, яка практично була готова, їй ще тиждень настоятися і можна використовувати, правда вона може і не допогти бо то чиста імпровізація.

-Я не дуже добре почуваюся, тому використовувала сили для приготування відвару що бадьорить.

Мама подивилася на мене з недовірою, але все ж таки сама попрямувала до ящіка і провівши по ньому руками тихо сказала:

-Заклинання пристрасті, закляття прив'язки і любовний дурман.

Я навіть рот від подиву відкрила.

-Навіщо?

Мама посміхнулася.

-Мабуть поспішає наш князюшка. Хоча чари не на коробці, а на тому що в ній. Варто було тільки вдягнути як вони прийшли б в дію.

Вона ще раз провела рукою, зашепотіла, і я побачила як зеленуватий димок піднімається над коробкою а потім розчиняється без сліду.

-Ну ось і все, тепер можеш відкривати.

Я з підозрою подивилася на неї.

-Та відкривай вже, я тобі не ворог.

У коробці виявилася сукня із сріблясто-блакитного шовку що переливається.

-Це ще що таке?

Мама зазирнула у коробку.

-Все таки перейнявся наречений у чому тобі йти до царя на бал.

Я ще раз глянула на купу тканини.

-Я це не вдягну, у мене є нове гарне плаття, тільки рік тому пошили.

Мати пирхнула.

-Ну дочка ти і дурна, хто ж у скудному платі до царя наважиться піти? Ти ж зганьбиш і себе і князя.

-Тим більше, може від одруження відмовиться і на якійсь графині одружиться.

-Відмовлятися не буде, але ось прогнівити його можеш, тож подумай.

Я задумливо перебирала тканину і вирішила все ж таки залишити сукню, це скільки ж я потім з нього сорочок нашити зможу, а тканина якраз до тіла приємна.

-Може, приміряєш?

Похитала головою.

-Потім.

-Як знаєш, дочко.

Мама останнім часом взагалі дивна, часто в задумі завмирає на місці, не кричить на мене, не лає за провини. Адже раніше не тільки посварила, а ще й різками відходила б як слід, зараз же рукою махне

та скаже прибратися.

День балу настав несподівано швидко, і я б і не згадала, якби у нас на порозі не опинилися дві представницькі пані.

-Добрий день!

Я в цей час виставляючи на полицях лавки товар, відповіла:
-Для кого як.

Вони дивно на мене подивилися. А що, я ж правду сказала, на вулиці зранку дощ мрячить, важкі хмари заволокли небо і якось холодно стало.

-Василина?

Витираючи руки об фартух, невдоволено глянула на дивних відвідувачок.

-Я.

Вони дивно присіли, і випроставшись синхронно сказали:
-Нас надіслав лорд Бріар.

-Аж цілий лорд?

Просто я не знала що він "лорд", ми невігласи його все князем кличемо, а він цілісенький лорд виявляється. Жінки моргнули і знову глянули на мене вичікувально.