Читати книгу - "Заборони для відьми, Велена Солнцева"

-Чого треба?

Я сьогодні дуже невічлива.

-Ми прийшли вам допомогти з зачіскою та макіяжем.

-Чим-чим допомогти?

Одна з них іншу штовхнула в бік гострим ліктем, і ледве приховуючи усмішку, яка все одно майнула в куточках губ, відповіла:
-Обличчя нафарбувати.

-Можете йти назад.

-Але ...

-Мені не треба обличчя фарбувати.

Як згадаю всіх напудрених дам замазаних свинцевими білилами так погано стає, у житті не дам цю гидоту на себе намазати.

-А що нам сказати лорду Бріару?

-Скажіть щоб сам фарбувався якщо йому так припекло.

Ззаду почулося шурхотіння і задумливе:

-Хмм.

Я підскочила і швидко обернулася. Князь стояв біля вікна і задумливо дивився на жінок. Сьогодні він був не в чорному, а в сріблясто-блакитному, такого ж кольору була і моя сукня, яка зараз припадала пилом у коробці з якої я його так і не дістала.

-Я припускав такий розвиток подій, тому й вирішив зустрітися раніше.

Він мене так налякав, що аж розлютив.

-Ви дверями користуватися не вмієте?
Не звертаючи на мене ніякої уваги він звернувся до жінок.

-Проходьте нагору, другі двері коридором.

Вони рушили, подолами своїх суконь змітаючи пилюку з підлоги, ну хоч якась користь. Правда тепер ми залишилися з князем наодинці, тому що матінка на ринок до квіткарок пішла, їй там потрібно було закупити сухоцвіти для настоянок.

Князь не робив спроб наблизитися, і взагалі не дивився в мій бік.

-Ти зараз підіймаєшся нагору і робиш усе що тобі кажуть. Я не хочу з'явитися на балу з селючкою.

Від обурення в мене на мить дар мови пропав, а коли повернувся я випалила:

-Ну так пошукайте собі не селючку..

Він важко зітхнув і перевів погляд на мене.

-Це неможливо, всі відьми такі. А зараз не змушуй мене повторювати двічі та йди нагору.

Я вперто склала руки на грудях, не збираюся мазати собі на обличчя білила і нагадувати тим самим дорогих серцю його мерців. Князь тихо сказав:

-Це був твій вибір.

Прицокнув пальцями, щось сказав, і мене на мить огорнуло фіолетове полум'я, а коли обсипалося іскрами до ніг я дуже дивно почувала себе.

-Нагору.

Тіло мене не слухалося, воно було підвладне чужій волі. Я ніби маріонетка рушила вперед, позаду слідував ляльковод. Промаршувавши в кімнату застигла, доки не послідував наступний наказ:
-Сядь на стілець і замри.

Я слухняно виконала вказівки в безсилому сказі стискаючи зуби, тому що заговорити я теж не могла. Жінки з благоговійним жахом дивилися на князя, він же зручно вмостившись на моєму ліжку, холодно наказав:

-Приступайте.

І довкола мене запурхали. Одна щось творила з моїм волоссям, і якби я могла говорити, я б висловила їй багато чого цікавого. Друга весь час щось втирала і розмазувала по моєму обличчу.

Через годину відволікшись від зачіски моя мучителька запитала, звертаючись виключно до князя.

-Срібною пудрою посипати?
Він окинув мене уважним поглядом.

-Ні, це буде вже занадто, трохи срібної пудри на вилиці нанесіть і достатньо.

Та яка весь цей час катувала моє обличчя, відразу схопила чергову баночку і почала мені пензликом мазати по обличчю. З ліжка почулося:

-Дуже добре. Можете бути вільними.

Жінки в нерішучості зам'ялися.

-Що?

Вони здригнулися, але одна з них наважилася запитати:

-А сукня?

Погляд князя став колючим та злим. Він промовив, виділяючи кожне слово:

-Я. сказав. ви. вільні.

Тут же випорхнувши за двері вони обережно прикрили її. Обійшовши мене по колу і розглядаючи немов свого улюбленого коня, князь запитав:

-Де плаття?

Я мовчала, і цього разу не зі шкідливості, а через неможливість щось сказати.

-Дай відповідь на питання.

Невидима рука що стискала горло розтиснулася, тільки-но я збиралася висловитися щодо предків князя та й самого князя, як вона тут же стиснулася.

-Ти маєш просто відповісти на запитання.

На цей раз безперешкодно проциділа крізь зуби:
-У шафі, у коробці.

Він прицокнув язиком.

-Ти навіть його не діставала? - потім з ядідною усмішкою подивився на мене. - Сільській відьмі не до вподоби столична мода? Та нічого, звикнеш.

Діставши коробку, яка займала половину моєї шафи, обережно витяг сукню і розклав її на ліжку.

-А зараз ми одягатимемося.

Я видала протестуюче мукання, але не допомогло, князь з передчуваючою посмішкою прямо

дивився в мій бік.

Піднявши мене зі стільця, він не став церемонитися, а просто розірвав моє легке плаття на дві половини. Та ж доля спіткала і нижню сорочку.

-Ти не носиш білизну? Мені це напевно подобається.

Знову обійшовши мене по колу, прошепотів:
-Дуже подобається.

Моє обличчя зараз нагадувало буряки. А князь тим часом себе не обмежував, потягнувся до грудей і немов зважуючи підняв пружні півкулі.

-Я навчаюсь на своїх помилках, Василино. Сьогодні ти не зможеш покликати на допомогу своє відьмінське коло.

Він не цілував мене в губи, ні, проклавши вологу доріжку вздовж шиї, він ніби граючись провів язиком по грудях, зачіпаючи соски і залишаючи вологий слід. Від холодного повітря вони відразу перетворилися на маленькі горошини. Князь втягнув один із них у рот і обережно прикусив, друга рука накрила мій живіт.

-Я хочу від тебе дітей, Василино. Хочу схожих на тебе дівчаток та хлопчаків, яким зможу передати свій дар. Ти стала моєю шаною з того дня, як я вперше тебе зустрів. Прошу, прийми мене.

Він став навколішки і поцілував мій живіт, шкіру наче вогнем обпалило. Не знаю чим би це закінчилося, якби не пролунав наполегливий стукіт у двері і мамин голос не зажадав відповіді.

-Ти тут, Василино? Чому крамницю кинула?

Князь з важким зітханням підвівся, але все ще обіймав мене, притискаючи моє голе тіло до себе. Руки його тим часом блукали на моїх сідницях.