Читати книгу - "Житія Святих - Травень, Данило Туптало"

у молитвах зі сльозами, щоночі без сну перебуваючи, часто до землі коліна схиляючи, про що довідалися церковні урядники, які приходили перед утренею до келії його благословення отримати, — чули, що він завжди молиться і дуже плаче, головою ж до землі часто б'є. Преподобний же, почувши тупіт, зразу замовкав, вдаючи, ніби спить, що до трьох разів стукали, кажучи: "Благослови, отче". І тоді він, наче зі сну збудившись, відповідав: "Нехай Бог благословить". Тоді раніше за всіх опинявся в церкві, і так щоночі, розповідали, робив. До того ж й инші в час ігуменства свого чинив подвиги: ніколи не бачили його, щоб на ребрах своїх лежав, але, коли хотів через неміч тілесну після вечірні перепочити, тоді, сидячи, трохи спав; і зразу на нічні співи вставав, поклони робив. Також ніколи не бачили, аби зливав на тіло своє воду задля вигоди, але тільки руки й лице умивав. Якщо ж і гостина коли для братів була, то сам він завжди їв сухий хліб і зілля, зварене без олії, і воду пив. Проте ніколи не бачили, щоб він сумний при трапезі сидів, — завжди веселе лице мав: благодаттю Божою, а не їжею серце його утверджувалося.

Щороку на піст святої Чотиридесятниці відходив преподобний у печеру (де ж і чесне його тіло після того покладене) і там замикався сам, поки не надходила Квітна неділя. У п'ятницю ж перед тою неділею у час вечірні приходив до братів. Багато разів і з тої печери, де замикався, ішов уночі, ніхто про те не відав, на одне поле монастирське і там у печері, яка була в таємному місці, Бог один знав, перебував сам. Звідти ж знову вночі, перед п'ятницею, що випереджувала Квітну неділю, приходив у попередню печеру і так з неї у п'ятницю виходив до братів — тож вони вважали, наче там перебував протягом усіх днів посту.

Багато скорботи і привидів злі духи робили тоді преподобному в печері і ран завдавали йому, але Бог невидимо силу йому подав на перемогу їх, що не могли вигнати його. У такій темній печері перебував сам, не боячись багатьох полків князя пітьми, але міцно стоячи, як добрий воїн Христовий, — молитвою і постом від себе відганяв їх, і після того не сміли вони підійти до нього, але тільки здалеку примари робили.

Після вечірні, коли він хотів трохи спочити і сідав, чути було голос крику великого в печері від багатьох бісів, наче вони на колісницях їздили, инші ж у тимпани били, а инші в дудки дули, — і всі так кричали, що аж печера тряслася. Преподобний же, все те чуючи, не боявся і не жахався, але, загородивши себе зброєю хресною, вставав і починав співати Псалтир. І тут зразу трус той великий і крик нечутні ставали. Тоді після молитви, коли сідав, як же й раніше — незліченних бісів голос чувся. Преподобний же знову, вставши, псаломні співи починав — і голос той зникав знову. Так багато днів і ночей робили йому злі духи, не даючи нітрохи спочити, допоки благодаттю Божою цілком їх не переміг і не взяв такої влади над ними, що вже і здалеку не сміли підійти до місця того, де преподобний молився, але втікали від нього. Те стало відомо через багато чуд.

У домі, де хліби брати пекли, немалу шкоду робили біси, то муку розсипаючи, часом розчину, для замісу хлібів поставлену, розливаючи й иншого багато поганого роблячи. Тоді старший над пекарями пішов і розповів це преподобному Теодосієві. Він же ввечері пішов у хатину ту і, замкнувши двері за собою, перебував у ній до утрені, молячись. І з того часу не являлися біси на місці тому і шкоди не робили.

Якось прийшов брат із поля монастирського до преподобного і казав, що в хліві, де худобу замикають, оселилися біси і велику шкоду роблять, не даючи худобі їсти. Багато ж разів і пресвітер молився, водою святою кроплячи, але все безуспішно. Тоді преподобний озброївся молитвою і постом, прийшов на поле те і, коли настав вечір, увійшов у хлів, замкнув же двері й там перебував до ранку, молячись. І з того часу не являлися більше біси на місці тому і нікому в полі тому шкоди не робили.

Не лише сам преподобний силу бісівську перемагав, а й коли чув, що хтось із братів має боротьбу з примарами бісівськими, тому наказував не відходити з місця того, але постом і молитвою загороджуватися, Бога прикликаючи на перемогу над бісами. Казав же їм: "Так і мені було спочатку. Однієї ночі, коли я співав у келії звичні псалми, пес чорний став переді мною, що поклонитися я не міг. Стояв він довго, хотів я вдарити його — і ось невидимий став. Тоді такий страх і трепет охопили мене, що захотів я втікати з місця того, якби не поміг мені Господь. Тому, трохи опам'ятавшись від жаху, почав я усім серцем молитися до Бога і часто поклони бив — і так утік від мене страх той, що з тої години не боявся я примар бісівських, хоч і являлися перед очима моїми".

Розповідав же один з братів, вищезгаданий Іларіон: "Велику мені шкоду роблять в келії біси. Коли-бо лягаю уночі, приходить багато бісів, за волосся хапають, штовхають, волочать мене. Инші ж стіну підіймають і кажуть: "Сюди затягнімо його, щоб стіною придушити його". І так щоночі роблять мені. Я ж, не мігши більше терпіти, прийшов, розповів про те преподобному Теодосієві і хотів піти з місця того в иншу келію. Преподобний же сказав мені: "Ні, брате, не відходь, щоб не похвалилися через тебе біси, що перемогли, втікачем тебе зробивши. І відтоді більше зло почнуть тобі робити, бо владу приймуть над тобою. Але молися Богові усім серцем у келії своїй, і Бог, бачивши терпіння твоє, подасть тобі перемогу над ними, що не посміють вони й наблизитися до тебе". Я ж знову сказав до нього: "Прошу тебе, отче, відтепер ніяк не можу перебувати в келії тій, через те що живе в ній багато бісів". Тоді преподобний зробив на мені знамення хреста і сказав: "Іди, брате, в келію свою, і відтепер не мають тобі ніякої шкоди робити лукаві біси ані бачити їх не маєш більше". Я ж, повіривши, поклонився преподобному і пішов. І відтоді пронирливі ті духи не посміли наблизитися до келії моєї, молитвами преподобного Теодосія відігнані були.

До такої