Читати книгу - "Житія Святих - Травень, Данило Туптало"

Хотів до того ж мужній цей ісповідник постраждати і за ісповідання правди, як же відомо стає з цього.

Було в дні ігуменства його збентеження від ворога безтілесного — князя пітьми — серед братів по крові, — князів руських трьох, таке. Два брати — Святослав, князь чернігівський, і Всеволод, князь переяславський, — війну неправедну підняли на старшого брата свого христолюбного князя київського Із'яслава. Його ж прогнали зі стольного града Києва, а самі прийшли до Києва і послали до преподобного Теодосія, просячи його прийти до них на обід. Але преподобний сміливо їм відповів: "Не годиться мені йти на трапезу неправди, наче на трапезу Єзавелі". Тоді Всеволод пішов у землю свою в Переяслав, а Святослав сів у Києві на княжінні Із'яславовому. Преподобний Теодосій почав ненастанно викривати князя Святослава, що неправедно сів на престолі братньому, і багато разів перед тими, що приходили від нього в монастир, докоряв йому, просячи, щоб йому сповістили. Потім же послав до нього послання викривальне велике, у ньому ж написав так: "Голос крови єдиноутробної брата твого взиває на тебе до Бога, як же Авелевої на Каїна". И инших багато давніх неправедних братоненависних гонителів, наставляючи його, згадав. Князь же Святослав, прочитавши епістолію ту, розгнівався дуже, вдарив нею до землі. І відтоді пообіцяв на вигнання засудити преподобного Теодосія. Були брати тоді в монастирі у великій печалі, просили преподобного, аби перестав викривати князя. Також і з бояр багато приходило, і розповідали про гнів княжий, радили не противитися йому. "Ось-бо, — казали, — у вигнання має тебе князь за це послати". Преподобний, чуючи, що про вигнання говорять, радів духом і казав: "Через це радію дуже, браття, і нічого нема блаженнішого для мене в житті цьому, ніж вигнаному бути за правду, за неї ж готовий чи у вигнання, чи й на смерть". І відтоді більше почав у братоненависництві викривати князя, вельми бажаючи вигнаним бути. Проте князь, хоч і дуже розгнівався, не посмів ніякого зла вчинити преподобному, знаючи, що він праведний і святий. Через нього й раніше заздрив братові своєму князеві Із'яславу, що такого світильника має у володінні своєму. Після цього ж дуже просили преподобного Теодосія брати і вельможі, і зрозумів він, що нічого не досягне суворими словами, перестав викривати князя, замислив відтоді просьбами його спонукати, аби повернув братові володіння його.

Невдовзі довідався князь Святослав про те, що перестав преподобний Теодосій викривати його, зрадів дуже і послав до преподобного, просячи: чи звелить йому прийти в монастир свій, чи ні. Той же не боронив — прийшов князь радісно з боярами у монастир його. Преподобний з братами вийшов із церкви, зустрів його з шаною, поклонилися йому всі. Князь же привітав преподобного, сказав йому: "Ось, отче, не смів приходити до тебе, думаючи, що гніваєшся на мене, не пустиш мене в монастир свій". Преподобний йому відповів: "І що, добрий владико, досягне гнів наш на державу твою. Але годиться нам викривати і говорити те, що для спасення душі. Вам же краще послухати того". Тоді увійшли в церкву, помолилися, і після молитви преподобний Теодосій почав говорити з Божественного Письма, багато навчаючи його про любов братню. Князь же також велику вину складав на брата свого. І так після довгої душекорисної бесіди пішов князь у дім свій, славлячи Бога, що сподобився з таким мужем розмовляти, і відтоді часто приходив до нього. Багато разів і сам преподобний Теодосій ходив після того до державного цього князя Святослава, нагадуючи йому про страх Божий і любов до брата. Одного дня прийшов до нього преподобний і бачив багатьох, що грали перед ним різні музичні мелодії і всіх веселили. Преподобний же, обабіч князя посаджений, дивився долі і сказав йому: "Чи буде це у той вік майбутній?" Князь же розчулився, просльозився трохи і звелів зразу перестати тим, що грали. І відтоді, коли наказував їм грати, а чув про прихід преподобного, завжди велів їм переставати грати. Багато разів, коли сповіщали князеві про прихід преподобного, той зразу, вийшовши, радісно зустрічав його перед дверима дому. Якось, коли прийшов преподобний, сказав князь, веселячись: "Ось, отче, правду тобі кажу: коли б мені сповістили, що батько, який народив мене, встав із мертвих, то так би не радів, як через твій прихід, і не боявся б так його, як же преподобної твоєї душі". Преподобний же йому сказав: "Якщо так є, як же кажеш, виконай прохання моє і поверни братові своєму престол, його ж йому благовірний батько твій дав". Князь же про це змовчав, не знаючи, що відповісти, настільки ворог розпалив у ньому гнів на брата, що навіть чути про нього не хотів. Проте преподобний Теодосій щодня і щоночі молився до Бога за христолюбного князя Із'яслава і в єктеніях церковних захотів його згадувати як законного престольного київського князя і старшого брата. Цього ж, що не за чином праведним сів на престолі тому, довго не велів згадувати у своєму монастирі. І ледве після того впросили його брати, щоб дозволив і цього з тим згадувати, проте спершу Із'яслава, пізніше ж Святослава. Таке збентеження бачивши серед князів руських, вищезгаданий блаженний Никон (який помогав у всьому преподобному Теодосієві, що від нього постриг прийняв) пішов вдруге з двома ченцями з Печерського монастиря на острів Тьмутороканський, де монастир збудував. Преподобний же Теодосій залишився на инші труди без нього.

Коли ж сповнений достатньо чеснот був цей преподобний отець наш Теодосій і монастир свій старий братами вже невмістильно заповнив, почав думати, просячи Бога усім серцем, як би й куди переселитися на инше, просторіше, місце й церкву велику кам'яну в ім'я тої ж Пресвятої Богородиці спорудити. Бог же показував, що приємна його за це молитва, і місце для переселення йому і на спорудження великої кам'яної церкви явив дивними чудами.

Чоловік-бо один благочестивий і богобоязливий ішов горою попри старий Печерський монастир, ніч тоді була темна. І ось посеред світла великого, що сяяло тільки над тим монастирем, побачив, як явився преподобний Теодосій, перед церквою стоячи,