Читати книгу - "Зоряна мандрівка, Неда Неждана"

Бджола без намордника чого?

ПАСІЧНИЦЯ. А де ви таке бачили? Де ви бачили бджіл у намордниках? Ви б ще збрую на них навісили!

МОЦНИЙ (показує на вкушене місце). Ого! Угу…

ПАСІЧНИЦЯ. Це випадковість, чиста випадковість. Зараз ми його змажемо. (Маже ліками.)

МОЦНИЙ. Угу-у-у-у.

ПАСІЧНИЦЯ. От і все. Зараз пройде. (Моцний спершу кривиться від болю, потім "оживає".) Зазвичай вони і мухи не образять. Такі мирненькі, такі солоденькі, золото, а не бджілки… А дзижчать, дзижчать то як, соловейки, а не бджоли…

МОЦНИЙ. Чалапай!

ПАСІЧНИЦЯ. Я?

МОЦНИЙ. Угу.

ПАСІЧНИЦЯ. Як чалапай? Чому чалапай? З ким чалапай? Куди чалапай?

МОЦНИЙ. Геть.

ПАСІЧНИЦЯ. І де це геть? Що значить "геть"? Нічого не розумію. Я тут живу з давніх-давен, а ви мені кажете: чалапай. Це нечемно! Та і з якого це доброго дива?

МОЦНИЙ. Чаклунка! Зла о-го-го! Тут. Буває. Тебе (Показує як діду скрутять шию). І авжеж.

ПАСІЧНИЦЯ. А-а, то пан боїться, аби мене не налякала Зла Чаклунка?

МОЦНИЙ. Угу.

ПАСІЧНИЦЯ. То ви такі турботливі, піклуєтеся, щоб мене не скривдили? Який душевний гість трапився! Це ж треба таке…

МОЦНИЙ. Я магиню чекаю.

ПАСІЧНИЦЯ. Ага, кажете, магиню? Тоді вже.

МОЦНИЙ. Чого вже?

ПАСІЧНИЦЯ. Дочекалися вже. Я і є зла чаклунка і магиня Пасічниця власною персоною.

МОЦНИЙ. Ти?! (Обходить довкола нього, скептично розглядаючи.) Та тебе угу (показує як саме) – і авжеж. 

ПАСІЧНИЦЯ. Та це я зовні така добренька та сумирненька. То все маскування. А всередині я – просто жах!

МОЦНИЙ. Ого-го?

ПАСІЧНИЦЯ. Та ні, я б сказала: ого-го-го!

МОЦНИЙ. Тоді привіт.

ПАСІЧНИЦЯ. Ну от, нарешті привіталися, тепер і познайомитися можна…

МОЦНИЙ. Не я привіт. Головатий – привіт.

ПАСІЧНИЦЯ. А, від пана Головатого привіт? І ви йому передавайте привіт… Як же ж, пам'ятаю… Був він такий… (демонструє який). Ні, отакий… (Показує інакше). І як він тепер? Такий чи такий?

МОЦНИЙ (показує грізного.) Ого-го!

ПАСІЧНИЦЯ. А що, пан Головатий якесь доручення передав?

МОЦНИЙ (дістає карту і простягує). Сховай. Кудись. Тссс… Секрет.

ПАСІЧНИЦЯ (бере карту, розглядає). Які питання? Звісно, сховаю. Для дорогого друга я що хочеш куди хочеш заховаю. Так заховаю, що і сама не знайду. А що, хтось оцим от добром зацікавиться?

МОЦНИЙ. Авжеж. Клоуни. Дві штуки. Ви їм мед. Такий. (Показує, як злипається.)

ПАСІЧНИЦЯ. А, медиком пригостити? Аякже ж. Звичайно! Почастую на славу! Мене хлібом не годуй, дай медиком почастувати. А медик свіженький, рано вранці зроблений. А ви мені допоможете? Авжеж?

МОЦНИЙ. Ні-і, не авжеж. Я туди. (Показує на небо.) Хутко.

ПАСІЧНИЦЯ. Ну, як хутко, то треба хутко, нічого не поробиш.

МОЦНИЙ. Вже. (Повертається до виходу.)

ПАСІЧНИЦЯ. Заходь, друже, ще. Ти мені тепер як рідний. Мій дім – твій дім. Мій вулик – твій вулик, мій горщик – твій горщик.

МОЦНИЙ. Бувай.

Зникає, чути звук відльоту та прильоту клоунів, Пасічниця дослухається і різко ховається разом із картою. Клоуни розглядають планету.

БІЛИЙ КЛОУН. Яка цікава планета, і гарна!

РУДИЙ КЛОУН. А медом як пахне! Перекусити б...

БІЛИЙ КЛОУН. Он, бджіл бачиш? Зараз тебе і перекусять, і перекусають…

РУДИЙ КЛОУН. А по-моєму, дуже сумирні бджілочки…

БІЛИЙ КЛОУН. Не відволікайся. Нам карту шукати треба!

Входить Пасічниця.

ПАСІЧНИЦЯ. О, які люди! Кого я бачу! Прийміть мої вітання, дорогенькі ви мої. Ласкаво просимо на планету Золотих Бджіл! 

КЛОУНИ. Здрастуйте. (Кланяються.)

ПАСІЧНИЦЯ. Ви до нас надовго?

БІЛИЙ КЛОУН. Ні-ні, ми дуже поспішаємо…

ПАСІЧНИЦЯ. Куди спішите? Чого спішите?

РУДИЙ КЛОУН. Ми шукаємо чарівну квітку, щоб вилікувати Фею та її чарівницю…

БІЛИЙ КЛОУН (шикає на нього, щоб той не казав зайвого). Ми шукаємо шматочок карти, де вказано шлях до планети Золотого Дракона.

ПАСІЧНИЦЯ. Який дракон? Де дракон? Не бачив ніколи драконів.

РУДИЙ КЛОУН. Та ні, дракон не тут, а там. А ми шукаємо карту. Її мали сховати на вашій планеті. Ви не бачили?

ПАСІЧНИЦЯ. Карту? Таку невелику, з червоною лінією дороги?

БІЛИЙ КЛОУН. Так, саме таку.

ПАСІЧНИЦЯ. Ні, не бачила, зроду не бачила. Вулики є, бджоли є, мед є, а карти немає.

РУДИЙ КЛОУН. А до вас космічні монстри не прилітали?

ПАСІЧНИЦЯ. Які монстри? Де монстри? Знати не знаю, відати не відаю. Скільки на світі живу – ніколи не стрічала. Може, ви наплутали?

БІЛИЙ КЛОУН. Ми не могли наплутати.

ПАСІЧНИЦЯ. Тоді шукайте, як вам треба. Хочете там, хочете тут. Може, я відвернулася чи пішла у кущі, а той монстрик шмиг-шмиг-шмиг – і туди. (Показує напрямок.)

БІЛИЙ КЛОУН (відводить у бік Рудого Клоуна, тихо). Ти знаєш, по-моєму, вона шахраює. Вона все знає, але чомусь приховує. Я відчуваю, що це спільниця монстрів.

РУДИЙ КЛОУН (тихо). Та ну, що ти такий підозріливий? А по-моєму, мила тітонька.

ПАСІЧНИЦЯ. Може, поки спочиньте з дороги, скуштуйте меду, просто чудо, а не мед.

БІЛИЙ КЛОУН (Пасічниці). Дякуємо, але ми поспішаємо. (Рудому.) Так, я піду туди пошукаю, а ти тут продивися. (На вушко.) І за цією постеж. Тільки не здумай медом ласувати… (

Виходить у пошуках карти, Рудий з насолодою вдихає запах меду.

ПАСІЧНИЦЯ. Що, добре мед пахне?

РУДИЙ КЛОУН (зітхає). Ох і добре.

ПАСІЧНИЦЯ. Покуштували б нашого медику. (Викочує діжки чи горщики з медом.) Та хіба це мед? Це ж не мед – чисте золото. Та такого у всій галактиці не знайти! Вищої проби! Травневий! Квітковий! Липовий, гречаний. Гречаний, липовий, ні здається, це гречаний, а це липовий... Та ви хоч одну ложечку…

РУДИЙ КЛОУН. Ну-у, якщо трішечки, крапелиночку… (Пробує мед.) Та-ак, мед такий, що й не відірватися!

ПАСІЧНИЦЯ. Відірватися то якраз і можна!

Раптом з Рудим починає коїтися щось недобре: його рухи сповільнюються, стають механічними, так, неначе вони долають опір повітря.

РУДИЙ КЛОУН. Ой, що це у мене з ногами, вони неначе спутані. (Силою відриває ноги від землі.) Е-гей, а чому повітря таке сильне? (Відбивається від повітря). Що це зі мною? Я, здається, злипаюся, напевно, це якийсь мед злипучий... (Хапається за вулика, аби не впасти і застигає в нісенітній позі, приліплений до нього, Пасічниця злісно хіхікає). Це ти накоїла? (Губи також злипаються, говорить важко, нерозбірливо). А ну розлипни мене, чуєш!

ПАСІЧНИЦЯ. Розбіглася, як же ж. Ти краще помовчи, бо злипнуться губи – не розліпиш. Зараз ти перетворишся на велику липучку! (Рудий залишається з відкритим ротом.) А я піду пошукаю твого друга. Бо як же ж він голодний із дороги.

Виходить, з іншого боку з'являється Білий Клоун.

БІЛИЙ КЛОУН. Щось ніде не видно тієї карти. Раптом, ми і справді переплутали… (Помічає Рудого.) Ой, а чого це ти тут стовбичиш? Чого тримаєшся за вулика? (Оглядає.) І чого мовчиш? (Намагається відірвати його від вулика, не може.) Агов, чого ти вчепився? Що з тобою? А-а, ти не можеш відлипнути? (Помічає посуд від меду.) Що ж із тобою трапилося, друже мій? (До дітей.) Діти, скажіть, що з ним сталося?… Злипся від меду?… Зачаклований? Казав я тобі, не їж… А хто ж це частував? Пасічниця? Відчував я щось не те… Що ж робити? Як дізнатися про розчаклування? О! Здається, придумав. (Дітям.) Я вдаватиму, ніби теж став липучим і прилипну до Пасічниці. І їй доведеться сказати про розчаклування! (Дітям.) Тільки ви мене не видавайте, добре? Чуєш, Рудику, ми тебе визволимо, тримайся!

Входить Пасічниця, Білий помічає і починає грати, ніби він їсть мед.

ПАСІЧНИЦЯ. О, і ви тут, думала вас почастувати гарненько, а ви й самі почастувалися, от і славненько… У нас мед просто золото, їжте, їжте. Я вам ще більшу ложку дам… (Білий Клоун вдає, що починає злипатися, іде в напрямку до Пасічниці, та відступає). Ой, тільки не підходь близько! Чуєш мене? Не підходь! Я тобі ложку кину. В тебе кину… (Білий Клоун наздоганяє Пасічницю і вдає, що прилипає.) Ой, що ти робиш? А ну відліпися! Негайно.

Ходять по сцені, куди Пасічниця, туди і клоун, наступний діалог – на цьому ходінні.

БІЛИЙ КЛОУН. Не можу. Ви ж самі підсунули нам липучий мед.

ПАСІЧНИЦЯ. То й що з того? Я ж не знала, що ти до мене прилипнеш!

БІЛИЙ КЛОУН. Скажіть, як відліпитися. Мені і он моєму другу.

ПАСІЧНИЦЯ. Не знаю як. От біда мені з вами. І де ви взялися на мою голову!

БІЛИЙ КЛОУН. Скажіть, як розчаклуватися?

ПАСІЧНИЦЯ. Ой, горе моє, я й сама не знаю, що тепер робити!

БІЛИЙ КЛОУН. Самі винні. Самі зачаклували, самі тепер і розчакловуйте.

ПАСІЧНИЦЯ. Та це не я. Я не винна. Це все цей клятий монстр!

БІЛИЙ КЛОУН. Так таки був тут космічний монстр? А ви нам збрехали…

ПАСІЧНИЦЯ. Ну був. То й що з того? Чого зразу збрехала? Може, я забула. У мене голова дірява…

БІЛИЙ КЛОУН. І як розчакловувати мед забули?

ПАСІЧНИЦЯ. Та не забула, знаю, тільки це все одно неможливо.

БІЛИЙ КЛОУН. То скажіть як, а там побачимо.

ПАСІЧНИЦЯ. Ну гаразд, скажу. Мед перестане бути липучим, коли я заспіваю.

БІЛИЙ КЛОУН. То це ж так просто! Заспівайте!

ПАСІЧНИЦЯ. Ні, це неможливо. Чуєш, як я хриплю?

БІЛИЙ КЛОУН. Так ви застудилися?

ПАСІЧНИЦЯ. Ні, це не застуда! Колись у мене був чудовий голос, як у соловейка. Та одного разу я зірвала його. І врятувати його може тільки особливий мед, захований в одному горщику. Але тут їх безліч! І я ніяк не можу знайти той заповітний мед. Багато років я шукаю його. Я зненавиділа мед, з горя стала злою, і ця злість отруює весь мед на планеті…

БІЛИЙ КЛОУН. І невже ніхто не знає, як знайти цей горщик з медом?

ПАСІЧНИЦЯ. Знає тільки одне сузір'я Велика Ведмедиця. Вона весь мед розрізняє за запахом. Але я ж не можу запросити на планету сузір'я…

БІЛИЙ КЛОУН. Я знаю! Знаю, як запросити!

ПАСІЧНИЦЯ. Не може бути.

БІЛИЙ КЛОУН. Це чарівне замовляння від Феї.

ПАСІЧНИЦЯ. Якщо від Феї, тоді вірю! Клич її.

БІЛИЙ КЛОУН. А ви віддасте нам карту, яку залишив Монстр?

ПАСІЧНИЦЯ. Віддам. Звичайно, віддам.

БІЛИЙ КЛОУН. Тоді слухайте: (Пасічниця і діти підхоплюють віршик). Шановна пані Велика Ведмедиця. Прошу вас, спустіться на цю планету, допоможіть нам! (На сцені з'являється Велика Ведмедиця).

ВЕЛИКА ВЕДМЕДИЦЯ. День добрий, дорогі мої! Що у вас тут трапилося?

БІЛИЙ КЛОУН. Дорога Ведмедицьо, допоможіть нам, будь ласка. Розшукайте чарівний горщик із медом. Тоді Пасічниця знову буде співати, Рудик розлипнеться, а ми отримаємо карту, що веде до чарівної квітки для Феї.

ВЕЛИКА ВЕДМЕДИЦЯ.