Читати книгу - "ЛиховІсна Цидулка, Роман Олійник (Argonayt)"

І не чекаючи моєї згоди жінка рушила в сторону халупи на ходу кинувши бородатому кордуплику:

– Томасе, ану гайни в погреб і принеси нам чогось смачненького попоїсти. І скажи Марелі нехай знайде якусь пристойну одежу для цього шляхетного лицаря.

Хоч-не-хоч, а довелося вирушити слідом за господинею садиби. Коня залишив не припнутого бо не сумніваюся в тому, що той лайдак нікуди з цього обійстя не дінеться. Потрапивши в хатинку пані Зосі я був неабияк здивований тому що побачив всередині. Ні, помешкання Мазур не змінило свої розміри при допомозі якихось чарівних штучок чи магічних фокусів. Це все ще залишалася невеличке приміщення з низькою стелею яку я ледь не діставав маківкою своєї голови, але… Тьмяні шибки вікон практично не пропускали світла знадвору тому хазяйка дому відразу запалила товсту свічку, що стирчала в масивному підсвічнику, який висів біля входу. В її мерехтливому сяєві я зауважив що весь інтер’єр кімнатки складався з круглого дерев’яного столика, двох ослонів біля нього і великої полички прибитої до стіни та заставленої кількома десятками різноманітних баночок, слоїчків і горщечків.

Мене вразила ідеальна чистота та порядок яких я не бачив навіть в шатрі самого кардинала Фелліні. Долівка ретельно вимита, по кутках немає навіть натяку на усюдисущу павутину, всі речі ретельно розставлені по своїх місцях. Яка разюча відмінність від того безладу, що знаходився за стінами цієї халупи. В повітрі кімнати витала суміш запахів, у якій я розрізнив аромат сушеного шавлію, м’яти, ялівцю і календули. Типовий набір лікарського зілля котрий отримував кожен вояк армії його кардинальської святості. Та було в цьому букеті пахощів, які линули зі сторони полиці, ще щось таке чого я так і не зумів розпізнати.

Вочевидь вираз заінтригованості на моєму обличчі був настільки ясним, що пані Ядвіга без всяких словесних запитань взялася за пояснення:

– Не дивуйтеся шляхетний лицарю тому що тут зараз побачили. Я хоч і хазяйную над цим млином, та зиску великого від нього не маю. Щоб заробити на прожиття доводиться займатися знахарством. Місцевість тут багата лікарським зіллям, а попит у селян на всілякі корінці та травки значно більший ніж на борошно й висівки.

У двері обережно постукали і жінка перервавши свою розповідь гукнула коротке:

– Заходь, Марелю.

Двері безшумно відчинилися і на порозі з’явилася Мареля…