Читати книгу - "Гострі грані кохання, Ванда Трезор"

«Як можна бути такою дратівливою? – подумала Валентина. – Компанія так собі збирається. Треба було не попереджувати адміністрацію, що Назара не буде на квесті. Може, це на його місці сидить зараз ця роздратована пані!».

Ведучий вечора вже лаштувався починати захід, як прийшла, а точніше прибігла остання учасниця їхньої команди – симпатична жінка у зеленій шерстяній сукні й зручних черевичках на товстій підошві. На шиї в неї було новорічне боа з шурхітливими блискітками. Валентині сподобався її вигляд: просто і модно.

Тетяна, як представилася жінка, швиденько всілася на останнє порожнє місце. Адміністратор все не починав вечора, і всі навколо гомоніли, з нетерпінням чекали...

А потім до їхнього столика підійшов чоловік. Високий, чорнявий, з пронизливими карими очима. Красень. Темні джинси і темно-коричневий светр були дуже йому до лиця.

- Вибачте, - ніяково посміхнувся він. – Так сталося, що учасники моєї команди не змогли приїхати, і я лишився сам. Мені сказали, що я можу приєднатися до команди номер три. Ви не проти?

- Ні-ні, будь ласка, - запросив його Степан. – Навіть краще, веселіше буде.

- Мене звати Гордій, - поставив чоловік табличку зі своїм іменем перед собою, бо приніс її з собою. 

Всі посміхнулися і назвали свої імена. Лише Оксана Василівна підозріло зиркнула на Гордія, нового члена їхньої команди, і промовчала.

А от Валентина сиділа, як на голках. Вона робила вигляд, що все в порядку, вичавлювала посмішки і намагалася спілкуватися, але всередині все завмирало. Вона впізнала цього чоловіка, адже це саме він розмовляв під її балконом про щось незрозуміле і страшне...