Читати книгу - "Записка для тебе, Олександра Метафор"

Наступного дня Андрій прибіг до школи набагато раніше, ніж зазвичай. Йому не терпілося якомога швидше почати складати план із Петрою. Це ж яка пригода! Зустріти даму свого серця через стільки років! Він повинен був зробити такий подвиг і допомогти одному лицареві, щоб у такий спосіб сподобатися самій Петрі. Його план був геніальний, але тільки не включав одного — саму Петру.

Дівчинка не з’являлася в класі аж до першого уроку, і залетіла до кабінету з дзвінком, швидко сівши на свою першу парту. Андрій не міг дочекатися перерви, але й тоді його планам не судилося збутися — Петра кудись швидко втекла, і знову повернулася з дзвінком. Зовсім засмучений хлопчик подумав, що вона, мабуть, передумала, і йому, так само як і пану Гричову, доведеться зустрічати самотню старість.

Андрій даремно планував своє туманне майбутнє, оскільки одразу після кінця уроків Петра підбігла до його парти.

— Чого тобі? — неласкаво буркнув їй хлопчик.

— Ти чого такий злий?

— Нічого, — спершу відмахнувся він, а потім усе ж таки видав, — якщо передумала розслідувати справу пана Гричова зі мною, то так би і сказала. Нема чого було бігати від мене кожної перерви.

— Чого? — здивовано захлопала віями дівчинка. — Я в бібліотеці була, збирала архіви. Дивись!

І Петра дістала зі свого рюкзака старі записники, зошити та інші архівні матеріали, які датувалися 1967 роком. Також там зберігалися описи спільних поїздок і приємні пам’ятні слова однокласників одне одному у такому ж фотоальбомі, який вони бачили вчора.

— Ось тут, дивись, гарним почерком написано, — сказала Петра, тицьнувши в один із зошитів, — зовсім як у пана Гричова на фотографії.

І справді, на фотоальбомі пана Гричова було написано «удачі», яке вони обидва спочатку прийняли за побажання від учителя. Але тепер, коли Петра роздобула інші записи, усе складалося на свої місця.

— Це йому написала Зузанна, — здивовано вигукнув Андрій, — а тут, — він відкрив випускний альбом шкільного архіву, — побажання всіх однокласників одне одному!

Петра радісно кивнула, і дістала ще кілька фотографій із загальної стоси.

— Зузанна поїхала до Праги вчитися, — дівчинка з натхненням роздивлялася підписи учнів, які щойно випустилися.

— А що це? — Андрій помітив дивний листочок, захований між фотографіями шкільного альбому.

Він дістав його і прочитав записку, написану ідеальним почерком юної Зузанни Матушової:

Дорогий Мартіне,

Буду чекати, коли ти закінчиш університет і станеш найкращим знавцем словацької. Хочу попрощатися перед від’їздом. Приходь до пам’ятника шахтаря о 7-й годині.

Люблю,
Твоя Зузанна.

Петра розкрила рота від здивування і захоплення романтичною історією, миттю закривши його обома руками. Її серце шалено стукало. Зузанна кохала його! Чекала на нього! Але він не знав про це!

— Вона просто переплутала альбоми, куди вкласти записку, — здогадався Андрій, перебираючи інші архівні матеріали. — Нам терміново потрібно їм допомогти!

— Але як?

Вони обидва занурилися в роздуми. Звісно, у них були всі докази того, що пан Гричов і пані Матушова мали бути разом. Але як це донести до дорослих, які геть втратили віру не лише в дива, а й у головне диво цього світу — кохання?

— Я знаю, — очі Андрія раптом загорілися. — Пам’ятаєш, нам розповідали про акцію з коробочками. Потрібно було зібрати подарунок для пенсіонерів у будинку сеньйорів, вірно?

— І можна скласти коробочку для пані Матушової! — підхопила його думку Петра, чиї очі відбивали запал Андрія.

— І зробити так, щоб вона подумала на пана Гричова. Організувати їм зустріч! — навіть підвівся зі свого місця хлопчик, неспромога стримувати емоції, які захлеснули його повністю.

Такі ж емоції переповнювали й Петру, тільки вона вирішила їх виплеснути зовсім інакше. Вона ривком підсунулася до Андрія і поцілувала його в щоку. Очі хлопчика округлилися, коли він відчув м’які дівочі губи, які ще зовсім по-дитячому торкалися його обличчя.

— Ти найкращий, — на дівчинку нахлинуло збентеження, і вона поспішила усунутися.

— Це все твій натиск, — промовив Андрій і розплився в усмішці, — якби ти не підняла того ангела…

— Ми витрачаємо час, швидше за коробкою!

А часу в них було зовсім мало, бо саме цей день, 22 грудня, був останнім днем, коли можна було здати коробочку для акції. Але удача була на боці доброго плану двох збентежених однокласників: у пункті прийому подарунків ще горіло світло.

Там сиділи двоє, Мішка та Якуб, які щось мило обговорювали за чашкою чаю з імбирним печивом.

— Вибачте, — звернулася до них Петра, — але ми маємо дещо незвичне прохання. Ця коробочка має обов’язково потрапити саме до пані Зузанни Матушової.

— Ми не передаємо особисті подарунки, — похитала головою Мішка, — ви можете самі їй вручити.

Чомусь ні Андрій, ні Петра не передбачали, що дорослі можуть не захотіти допомагати їм у їхньому плані. Віра дівчинки у велике різдвяне диво на мить потьмяніла, а її великі очі наповнилися сльозами. Андрій не міг винести цього.