Читати книгу - "Записка для тебе, Олександра Метафор"

— То що трапилося, Пе́тро! — миттю підхоплюючи тепле пальто з вішалки й капелюх-фуражку, суворо запитав літній викладач, але дівчинка далі бурмотіла щось незв’язне.

Єдине, що він зрозумів, що щось сталося з тим хлопчиком, який погано писав словацькі диктанти, а сама Петра не знала, до кого звернутися.

— Де він? — вийшовши на вулицю, запитав літній учитель.

Петра не відповіла, але схопила його за руку й потягла в бік площі, де стояв пам’ятник шахтаря. Вулиці були порожніми: напередодні Різдва стерло існування людей і машин із цього міста. Здавалося, вони залишилися самі: літній викладач і маленька перелякана дівчинка. Звісно, міркував пан Гричов, Петра пішла саме до нього — усі інші мешканці маленького містечка вже давно святкували свято в родинному колі.

— Де ж він? — повторив своє запитання літній викладач, не бачачи ніякого хлопчика на площі.

Петра теж визирала Андрія, але в завірюсі, що раптово налетіла, нічого не було видно. Вона простягнула руку вперед, щоби прикритися від снігу, але однаково не могла знайти свого соратника по таємній справі.

— Де ж він? — уже Петра вдавалися в питання, серйозно спантеличивши пана Гричова.

— Пе́тро, якщо це якийсь жарт, то вкрай невдалий, юна леді, — похмурим голосом промовив чоловік, кутаючись у пальто сильніше. — Якщо ти мені зараз же не поясниш, що відбувається, я піду. Й обов’язково поговорю потім із твоєю мамою, Пе́тро, про тактовність поведінки.

— Ви не розумієте, пане Гричове, — майже плакала дівчинка, зазираючи за спину пам’ятника, але безуспішно, — вам обов’язково потрібно бути тут!

У Петри сів телефон від такого холоду, і вона не знала, котра година. Скільки їй ще тримати тут учителя? І як його тримати, якщо він ось-ось піде!

Пан Гричов подивився на Петру й розчаровано похитав головою.

— Я йду, — крижаним голосом кинув він.

— Мартіне?

У той самий момент, коли здавалося, що все втрачено, сам Єжишко присипав місто снігом і дозволив двом загубленим серцям зустрітися. Пан Гричов у зневірі обернувся, коли почув такий знайомий голос тієї маленької дівчинки, яка виправляла кожну його помилку. Нині дівчинка виглядала старшою, та й ішла, спираючись на паличку, але це все ж таки була вона.

— Зузанна, — літній учитель зробив невпевнений крок уперед, — що ти тут робиш?

— Що я тут роблю?! — обурено запитала Зузанна. — Це ти мене запросив!

— Я нікого… — почав було пан Гричов і обернувся, але Петри вже ніде не було.

Сховавшись за великою спиною шахтаря, дівчинка повільно, але впевнено втекла, залишивши літню пару наодинці.

— 57 років, Мартіне, — голос зривався чи то від ностальгії, чи то від почуттів, що нахлинули, говорила Зузанна, — де ж ти був, Мартіне?

— Я думав, ти поїхала, — він підійшов ближче до жінки, усе ще вдивляючись у її обличчя. — Це ти, Зузанно, це справді ти…

— Я завжди чекала на тебе, — м’яко усміхнулася жінка.

І в цей момент Мартін відчув, як раптом помолодшав років на 50, побачив, як перед ним стоїть та сама дівчина. Найкрасивіша дівчина, про яку він би міг тільки мріяти — непоказний хлопчисько з поганою словацькою. Але саме сьогодні в цю різдвяну ніч ця прекрасна дівчина прийшла до нього на побачення.

— Проведеш зі мною Різдво? — запитав Мартін, підійшовши до Зузанни близько-близько.

— Ні, — похитала головою жінка, на мить спіймавши страх в очах коханого чоловіка, — менше, ніж на ціле життя, я не згодна.

Мартін щасливо усміхнувся і поцілував кохану.

За ними весь цей час спостерігали Петра та Андрій здалеку. Дівчинка поклала голову на плече хлопчика, а він ласкаво обіймав її за спину.

— Андрію, — раптом перервала тишу Петра.

— Що? — таким же ніжним голосом відповів їй хлопчик.

— Не вступай на вчителя словацької, гаразд?

— А ти до Праги не поїдеш?

— Не поїду, — з усмішкою пообіцяла Петра.

— І жодних записок у чужі фотоальбоми!

Кажуть, свято Різдва існує тільки для дітей. Поки ти малий, ти віриш у Санта Клауса, Морозка, словацького Єжишко та інших чарівних істот, які готові ощасливити тебе своїм подарунком. Але насправді люди різного віку здатні дарувати одне одному куди цінніший подарунок. Й ім’я йому — кохання.

***

КІНЕЦЬ.

Кінець