Читати книгу - "Троянди, Мері Горн"

- Я говорив стосовно магазину з одним ріелтором. Він готовий починати пошук клієнтів. - сказав батько поки брат вийшов.

Я важко закрила свої повіки.

- Ми можемо хоча б до кінця літа ще тримати її? - спитала я.

- Борг росте з кожним днем. Боюся, за три місяці він буде занадто великим щоб кошти з саду покрили його. Думаю, в тебе є тиждень до того як вона остаточно належатиме іншій людині.

Я змучено потерла свій лоб. Вчора перед сном я багато думала. Якщо буде змога домовитися з майбутнім власником, то я попрошу про роботу там. Нехай вона не належатиме мені але я залишуся там. Хоча б так. Це моя остання надія. Якщо ж ні, то я наскладаю кошти і викуплю її назад. Так чи інакше, мені потрібен буде час.

- Юля, це здається тобі. - почула я голос брата з вулиці.

Піднялася і вийшла з кухні. Брат стояв у дверях з великим букетом троянд. Біло - рожевий букет. У зеленій сітці. Чому він  нагадує той, котрий я збирала вранці новій клієнтці?

- Ти забереш можливо їх? Шипи як не як а колять. - пожалівся брат а я забрала в нього квіти. Серед них лежала листівка. Я відкрила її

«Троянди? Це було очікувано. Сподіваюся ти зібрала справді бажаний букет для себе »

MR

- Що за підпис? Від кого це? - заглядав з спини брат.

- А тобі що до того? - спитала я його.

- Злючка. Мені ж цікаво хто букети сестрі шле.

Якби ж мені знати… Я повільним кроком зайшла на кухню де батько збирав тарілки. Він також звернув погляд на букет. Невже ці чоловіки ніколи квітів не бачили?

- Я б сама прибрала. - сказала я батьку.

- Це не завдає мені проблем. - сказав він. - Невже ти нарешті у свої 24 вирішила хлопця знайти?

Я кинула в батька колючий погляд.

- Якого ще хлопця? Звідки? І де я могла його знайти?

Батько знизив плечима.

- Ну звідки ж мені знати.  - відказав він а…мені здалося, що в його очах був якийсь блиск?

Батько погодився помити посуд а я піднялася у свою кімнату та поставила квіти у вазу. Виходить, мені подарували мій же букет? Це точно дивно…

Я лягла спати, але в голові було надто багато думок. Тривожність підвищувалася. А якщо це якийсь маніяк? Він вбив ту жінку-замовницю і забрав букет? Я точно передивилася серіалів. Мої повіки знову розплющилися і я втупилася у букет квітів навпроти мене на столі. Юля, перестань фантазувати. Звідки б на тебе маніяк полював? Ти себе в дзеркало бачила? От і я про те. Ти сіра миша з рудим волоссям котре заважає тобі жити звичайне сіре життя.

Я повернулася на іншу сторону і дістала з-під подушки листівку. Можливо, хтось із друзів вирішили зробити приємне? Я почала вивчати кожну букву адже написано було від руки. MR. Хто це може бути?

Все ж, я полишила цю головоломку. Подарували та й добре. Мені приємно, бомби там немає. От і все. Просто комусь захотілося зробити мені приємно.

Вранці я по стандарту о сьомій приготувала омлет та поснідавши з пішла до квіткарні. Привезли добрива, котрі варто було поскладати до складу. От я і мала де діти свої руки та як вибити дурні думки із голови. До обіду я тягала три кілограмові міхи на склад. А було їх не мало, тому роботи прийшлося на довго. З перервами. За весь день прийшло аж двадцятеро клієнтів. Це було багато, враховуючи що поблизу немає жодних свят і люди просто беруть букети для себе.

Я вже збиралася іти додому з саду як мій телефон завібрував. А була це Маша.

- Алло. - сказала я прийнявши дзвінок і закриваючи браму на замок.

- Привіт. Не хотіла б сьогодні кудись чкурнути?

- Та я не проти. Тільки трохи пізніше можливо, я тільки з саду.

- Окі. Давай у пів восьмій на нашому місці у парку.

- Добре. Тільки не спізнюйся. - посміхнулася я.

Прийшовши додому, я приготувала цибулевий суп та спекла вишневий пиріг. Попередила батька, що їжа на кухні а мене не буде і вийшла з будинку зіткнувшись на порозі з братом.

-  О. А ти куди? - спитав він.

- Не думала що маю тобі звітувати. - сказала я примруживши очі.

- Ну, а можливо ти до свого MR ідеш. Мені ж цікаво, хто це такий. Познайомиш?

- Ну ви гляньте на нього. Мишко, я сама не знаю хто це. Можеш не переживати, я ніколи тебе не покину самого. Вічно буду контролювати. - сказала я посміхаючись.

Брат закотив очі.

- Іди вже. А то Маша у тебе нетерпляча. - сказав брат.

- Суп на плитці, пиріг на столі. Батько за пів години буде. Набереш їжу і повечеряєте. Я буду пізно. Бай.

Я побігла і коли була біля брами то повернулася до будинку. Брат стояв у дверях. Я помахала рукою в знак прощання і він відповів. Після цього, я закрила браму та пішла до парку.

Все ж, моє застереження для подруги не спрацювало і вона спізнилася на пів години.

- Ти як завжди. - сказала я їй.

- Ти ж мене знаєш. Вибач. - сказала вона винувато і ми обійнялися щойно опинилися поруч.

- Та я вже звикла. - сказала я.

- То що там у тебе нового? - спитала шкільна подруга.

- Та…в принципі все як завжди. Просте, передбачуване і скучне життя. Дім - сад - дім. А в тебе?

- О-о-о-о. А в мене все веселіше. Доречі, мене можна привітати. - подруга підняла вгору праву руку на якій красувалася обручка.

- Невже? - спитала я а коли отримала ствердний кивок ледь не закричала і кинулася обнімати подругу.

- Я така. Маш, ти навіть не уявляєш. Все ж додумався Петро.

- Який Петро? - здивувалася Маша.

Я здивувалася.

- А пропозицію зробив…

- А-а-а-а-а. Ти ж не знаєш. Я розійшлася з колишнім… не пам’ятаю, котрий по рахунку і познайомилася з Владом. Це він мені пропозицію зробив.

- Я дуже сильно рада за тебе. Але якщо чесно, то я ще більше рада що тепер не потрібно буде запам’ятовувати всю твою любовну лінію і порядок стосунків.

Подруга засміялася а я з нею.

- Ну вибач. Я довго шукала того самого. Не заперечую. Але ж тепер знайшла. Можливо і ти букет нареченої зловиш. - підморгнула мені подруга а я ледь очі не закотила.