Читати книгу - "Ніщо з цього не правда, Ліса Джуелл"

Неділя, 9 червня

Джозі раптово прокидається від неглибокої калюжі сну, сну настільки близького до поверхні її свідомості, що вона майже може керувати ним. Вона в Ленсдауні. Там Алікс Саммер, яка кличе її приєднатися до неї за столом. Стіл заставлений екстравагантними вазами з фруктами. Її друзі йдуть. Паб порожній. Алікс і Джозі сідають одна навпроти одної, і Алікс каже: "Ти мені потрібна". І тут Джозі прокидається.

Це автобуси.

Автобуси завжди будять її.

Вони живуть поруч з автобусною зупинкою на жвавій, брудній дорозі на перехресті Кілберн і Паддінгтон. Великі вікторіанські вілли на цій вулиці були побудовані, згідно з краєзнавчим веб-сайтом, у 1876 році для заможних купців. Колись дорога вела до спа-центру Кілбурнського монастиря, і на ній гуркотіли колеса карет і цокали копита коней. Тепер кожна розкішна вілла на дорозі розділена на незграбно переобладнані квартири, а ліпнина на зовнішніх стінах забарвлена в колір старої газети через нескінченний рух транспорту, що проїжджає так близько. І автобуси. На цьому маршруті їх три, і один проїжджає або зупиняється на вулиці кожні кілька хвилин. Шипіння гідравліки, коли вони під'їжджають до зупинки, таке гучне, що іноді змушує собаку забитися в куток.

Джозі дивиться на годинник. Зараз 8.12 ранку. Вона відсуває важкі джинсові штори і дивиться на вулицю. Вона за кілька кроків від облич людей, що сидять в автобусі, і всі вони не помічають, що жінка підглядає за ними з вікна своєї спальні. До неї приєднується собака, і вона бере його голову під руку. "Доброго ранку, Фреде".

У неї легке похмілля. Півпляшки шампанського вчора ввечері, а потім вони закінчили з самбукою. Набагато більше, ніж Джозі звикла пити. Вона йде до вітальні, де Вальтер сидить за обіднім столом біля вікна, що виходить на вулицю.

"Доброго ранку", - каже він, кидаючи їй легку усмішку, а потім повертає погляд до екрана свого комп'ютера.

Доброго ранку, - відповідає вона, прямуючи до кухні. "Ти погодував собаку?

"Так, звичайно, я це зробив. А ще я його вигуляв.

"Дякую", - тепло каже вона. Фред - її собака. Уолтер ніколи не хотів мати собаку, а тим паче такого собаку-сумочку, як Фред, який є помчі. Вона бере на себе повну відповідальність за нього і вдячна Вальтеру за все, що він робить, щоб допомогти їй з ним.

Вона робить собі тост і горнятко чаю та згортається калачиком на маленькому дивані в кутку кімнати. Коли вона вмикає телефон, то бачить, що вчора пізно ввечері гуглила Алікс Саммер. Це пояснює, чому вона снилася їй, коли вона прокинулася.

Алікс Саммер, виявляється, досить відома подкастерка та журналістка. У неї вісім тисяч підписників в Instagram і стільки ж у Twitter. В її біографії написано: "Мама, журналістка, феміністка, професійна заклопотана і допитлива паркувальниця, невдаха-фанатик йоги, мешканка/любителька Куїнз-парку". Далі йде посилання на її канал подкастів, який називається All Woman, де вона бере інтерв'ю в успішних жінок про те, як бути успішними жінками. Джозі впізнає деякі імена: актриса, дикторка новин, спортсменка.

Вона починає слухати одну з них: жінку на ім'я Марі ле Жон, яка керує глобальною імперією краси. Голос Алікс у вступному слові схожий на оксамит, і Джозі розуміє, чому вона обрала саме цей кар'єрний шлях.

"Що це ти слухаєш?" - чує вона запитання Волтера.

"Просто подкаст. Це та жінка, Алікс, з якою я познайомився вчора в пабі. Моя близнючка на день народження. Це те, чим вона займається", - відповідає вона.

Вона продовжує слухати деякий час. Жінка на ім'я Марі розповідає про свій шлюб у молодому віці з чоловіком, який контролював її. "Все, що я робила, він контролював, все, що я їла, все, що носила. Він налаштував моїх дітей проти мене. Він налаштував проти мене моїх друзів. Моє життя було таким маленьким, ніби він взяв його і вичавив з мене все до останньої краплі. А потім, у 2005 році, він раптово помер. І це було схоже на натискання кнопки "перезавантаження" мого життя. Я виявила, що всі ці темні роки з моїм чоловіком, коли я думала, що я зовсім одна у світі, на задньому плані була група людей, які чекали, що я повернуся до них, вони були там весь цей час. Вони підхопили мене і забрали з собою".

І тут повертається голос Алікс. "А якби твій чоловік - і я сподіваюся, що це не прозвучить грубо чи нечутливо, але якби він не помер у такому молодому віці, яким, на твою думку, міг би бути твій шлях? Як ти думаєш, чи знайшла б ти свій шлях туди, де ти є зараз? Чи вважаєш ти, що твій успіх, все, чого ти досягла, можливо, є якоюсь долею? Чи ти вважаєш, що тільки трагічна смерть твого чоловіка дозволила тобі піти цим шляхом?

"Це дуже гарне питання, і, насправді, я постійно про нього думаю. Мені було тридцять шість, коли помер мій чоловік. На момент прогнозу мого чоловіка я не була достатньо сильною, щоб піти, я підсвідомо чекала, поки діти підростуть. Але я вже стільки років мріяла про те, що я буду робити, коли піду, що у мене вже був готовий план мого життя без нього, навіть якщо я не знала, як я зможу піти. Тож цілком можливо, що я могла б піти цим шляхом, не втративши його через рак. Але це просто сталося раніше, напевно. Що дало мені більше часу, щоб по-справжньому побудувати компанію, пізнати її, виховувати, рости разом з нею. Якби я почекала, все було б інакше. І як би жахливо це не звучало, смерть - це чистий розрив. Немає ніяких сірих зон. Ніякої двозначності. Це як чисте полотно в певному сенсі. І це виявилося дуже корисним для мене з точки зору переговорів про нескінченні можливості, які відкрилися переді мною протягом перших кількох років. Якби він був живий, я б не була там, де я є зараз".

Джозі натискає на паузу. Її дихання злегка перехопило; вона відчуває себе майже знервованою. Смерть - це чистий розрив. Вона дивиться через кімнату на Волтера, щоб побачити, чи він помітив, але він