Читати книгу - "Спадщина , Галина Балаган"

- А хвороба Варі? Це ви теж вигадали? – У Наді почали стукати зуби.

- Та що тут думати! Я ж фельдшер. Андрюшик моїми стопами пішов. Навчила Варю накапати йоду на цукор, а вона трохи переборщила, слизову оболонку трохи спалила. А у лікарні головний лікар – син подружки моєї. Ти б знала як я переживала, щоб виклик збігся з Андрюшиковим чергуванням! Щоб нічого не наплутати! А Варенька молодець, добре трималася, актриса! Так їй не хотілося назад, у дитбудинок.

 — А кільце та сережки справжні, старовинні, прабабки твоєї. І монети також. – Баба Люся гладила Надю по руці намагаючись заспокоїти тремтіння в її тілі. — Ось, тепер ти знаєш. Не завжди все відбувається на небесах. Іноді людську руку треба прикласти, яка любить…, - усміхалася старенька і ховала очі за зморшками.

- Ви… ви… і ти… - задихнулася Надя від шторму, що піднявся всередині і, здавалося, мову їй паралізувало. Вона переводила погляд із баби Люсі на Варю і ротом хапала повітря. – Як ви могли?!

Схопила плащ і вискочила з квартири навмисно грюкнувши дверима. Бігла вулицею не розбираючи дороги. Як? Як вони могли? Дві, майже сторічні, бабці і тринадцятирічний підліток, так над нею поглумитися. І ця маленька погань тримала інтригу до останнього. Інтриганка! Вона їй відкрилася, впустила до себе в душу, дбала про неї. Завтра, ні, сьогодні! Зараз же дзвонити в аеропорт та замовляти квиток!

- Стривай! Будь ласка! Стій! – Надя почула голос Варі. Захекавшись, дівчинка наздогнала її і схопила за руку. – Мамо! Почекай!

– Що? – Беззвучно, одними губами прошепотіла Надія.

- Будь ласка! Будь моєю мамою! Я так давно цього хочу! Будь ласка… - захлинаючись сльозами, обняла і уткнулася в плече.

Надя машинально підняла руку і почала гладити сині пасма.

 — Заспокойся… Не плач, дочко…

Кінець