Читати книгу - "Фаїхо , Tимофій Глінский"

— Ти що, мужик? Жити набридло?

Сейрон: – Зараз вийдемо на станції й поговоримо — ти, я і твої друзі.
— Ха, добре. Вийдемо.
Поїзд прибув на станцію. Люди розступилися. Діти вийшли за ними. На станції, окрім них, нікого не було.
— Сховайтесь за мене.
Хлопці так і зробили.
— Мужик, останній шанс — віддай їх нам.
Сейрон: – Хочеш напасти — нападай.
Сейрон стояв спокійно, руки тримав за спиною. Погляди перетиналися, поки той не кинувся з ножем. Сейрон схопив його за руку й вдарив у живіт — нападник відлетів на десять метрів.
— Що за...
— Ви це бачили?! Що це зараз було!
Хлопці мовчали — вони були в шоці.
Сейрон: – Хтось ще хоче перевірити свою долю?
— Ні, мужик, ми... ми надто п’яні для бійки...
Вони спробували підняти головного, але той стогнав від болю.
Сейрон: – Ви як? Усе гаразд?
Роні: – Сер, дякуємо вам! Але ми не розуміємо — як?!
Сейрон: – Не варто дякувати. Це довго пояснювати. Сподіваюся, ви знайдете дорогу додому?
Діти промовчали.
Фелікс: – Якщо чесно, сер, у нас нема дому. Ми щойно втекли з притулку й тепер не знаємо, що робити.
Сейрон: – Тобто ви втекли без плану? Може, мені зателефонувати й повернути вас назад?
Том: – Ні! Не треба! Ми втекли не просто так.
Сейрон на мить замислився. Можливо, це вони? — подумав про себе й усміхнувся. Можливо, це мій другий шанс.
Сейрон: – Ходімо зі мною.
Том: – Що?
Том: – Не бійтеся, до притулку я вас не поведу.
Джей: – Ну що, народ, йдемо?
Фелікс: – це дурість! Ми навіть його не знаємо. Роні: – слухайте, він нас врятував і не думаю , що він бажає нам зла, до того ж, втрачати нам всеодно нічого.
Фелікс: – Добре, ходімо
Вони пішли. Через п’ятнадцять хвилин були за межею міста, у пустелі. Удалині виднівся монастир.
Марко: – Сер, а куди ми йдемо?
Сейрон: – Побачите. Не відставайте.
Ще за п’ять хвилин вони наблизились до монастиря в китайському стилі — червоно-чорний, десятиповерховий. На вході стояли дві п’ятнадцятиметрові золоті статуї драконів. Позаду одного з них була відкрита тераса, з боків росли різні рослини.
Том: – Нічого собі...
Сейрон: – Ви  так і стоятимете? Прошу за мной 
Сказав він обернувшись 
Всередині було ще яскравіше. Просторе приміщення, стіни — темно-помаранчеві, у кутах — золоті фігури тварин: тигрів, левів тощо. Трохи далі стояв стіл з червоного дерева.
Сейрон: – Сідайте.
Він роздав кожному тарілку й налив суп.
Сейрон: – Їжте, вам потрібно набратись сил.
Марко: – Навіть не знаю, як вам дякувати!
Сейрон: – Не потрібно. Просто послухайте.  Sky City — це могутнє, але небезпечне місто. Не дивуйтеся, що з вами трапилося. Я довго шукав тих, кого міг би навчити надзвичайної сили. І нарешті знайшов їх.
Том: – Ви хочете сказати, що...
Сейрон: – Так. Ви хочете жити й навчатися у мене, а потім оволодіти такою силою, про яку навіть не мріяли?
У хлопців засяяли обличчя.
Том: – Звісно!
Сейрон: – Але пам’ятайте — це довгий шлях, що потребує терпіння та часу. Ви точно готові?
— Так!
Сказали вони хором 
Сейрон: – Тоді їжте й спати. Завтра почнемо тренування.
Сказав він усміхнувшись