Читати книгу - "Фаїхо , Tимофій Глінский"

        Наступного ранку о сьомій годині Сейрон розбудив їх.
Сейрон: – Прокидайтесь! Прокидайтесь!
Ронні: – Що? Чому так рано?
Сейрон: – Майбутні захисники повинні бути готові до всього, навіть пожертвувати власним комфортом.
Том: – Може, краще ще трохи поспимо?
Сейрон: – Досить, збирайтесь швидше, чекаю вас унизу.
Джей: – Чудово...
Щойно вони спустилися вниз, на столі вже стояли тарілки з кашею і трав’яним чаєм.
Фелікс: – Ну треба ж... Дякуємо вам.
Сейрон: – Нема за що, їжте і почнемо тренування.
Том: – Каша? Навіть у дитбудинку годували краще...
Фелікс: – Припини!
Сказав він, вдаривши його по плечу.
Сейрон: – Якщо не з’їсте сніданок — більше за день нічого не отримаєте. Чекаю вас на терасі.
Хлопці одразу ж взялися їсти.
Марко: – І хто тебе за язик тягнув?
Том: – Ой, мовчи.
Після сніданку вони вийшли на терасу до Сейрона, погода була гарна, дув легкий прохолодний вітер.
Сейрон: – Ну ось, ідеальний день, щоб почати тренування. Станьте в коло, хочу детальніше розповісти вам про силу Фаїхо. Бачите, це не просто сила — це буквально чиста енергія. Вона додасть вам довголіття, здоров’я, а також... неймовірно сильні удари, які можна порівняти з ударом гарматного ядра об стіну. Поганці в цьому місті — назвемо їх так — не просто відморозки з ножами й пістолетами. О ні, вони набагато страшніші, ніж здаються. Це місто має багату історію. Думаю, з часом ви в цьому переконаєтесь. Тому ви маєте довго й наполегливо тренуватись. Я не можу сказати точно, коли ви виявите цю силу. Але можу з упевненістю сказати: вона з’явиться. Якщо, звісно, ви цього справді захочете.
Том: – Схоже, нас чекає довгий шлях, але воно того варте!
Усі погодилися.
Сейрон: – Тоді почнемо з невеликої розминки.
Хлопці почали повторювати за ним, після цього бігали на швидкість, робили розтяжку та відпрацьовували удари.
Сейрон: – А тепер по тренуємо реакцію. Підходьте до мене по черзі. Я махатиму цією бамбуковою палицею — спершу над головою, ваше завдання — пригнутися. Потім битиму просто, ваше завдання — ухилятися: спочатку вліво, потім вправо. Спочатку я робитиму це повільно, а з кожним днем — все швидше. Все ясно?
– Так, — відповіли вони по черзі.
Сейрон: – Чудово, починаємо.
За кілька годин Сейрон оголосив перерву.
Марко: – Хух, нарешті!
Роні: – І не кажи... Я тіла не відчуваю.
Сейрон: – Ну що, відпочили? Продовжуємо, — сказав він через тридцять хвилин.
Хлопці, хоч і з на тугою, але вийшли.
Сейрон: – Розумієте, вам доведеться битися не лише в ближньому бою. Потрібно буде керувати предметами та їх частинами. Наприклад, ви пробили асфальт ударом, у результаті тиску невеликий шматок підлетів — ви його б'єте, і від нього залишається лише купа дрібних камінців. Ви підхоплюєте їх і відправляєте в ворога. Або просто запускаєте шматок асфальту. Це потрібно, щоб якнайшвидше знешкодити ворога й завершити бій на вашу користь. Все ясно?
Хлопці промовчали з недоуміням в очах.
Сейрон: – Зараз покажу.
Він сильно вдарив ногою по землі, шматок ґрунту підлетів, і Сейрон обертом ноги вдарив по ньому — залишився лише пил.
Сейрон: – Ну як вам?
— Усі впали в ступор. 
Том: – Нічого собі... Ми теж так зможемо?!
Сейрон: – Звичайно, але з часом. І це — лише крайній засіб. У звичайному бою його використовувати заборонено. Ясно?
Джей: – Ну, так...
Сейрон: – Звучить дивно, розумію, але з часом зрозумієте. А зараз — продовжимо.
Хлопці тренувалися, відпрацьовували реакцію, кувирки, удари та інші техніки.
         Минув тиждень. Як завжди вранці, Сейрон розбудив їх.
Сейрон: – Прокидайтесь, сьогодні буде особливий день.
Хлопці одразу прокинулись, уже звиклі до такого графіка.
Джей: – І що це за день?
Сейрон: – У мене для вас завдання — невеликий іспит. Все просто: кожен бере відро і приносить воду зі старого колодязя. Він приблизно за п’ятнадцять кілометрів від монастиря, у пустелі. Але не хвилюйтесь, я дам вам GPS.
Марко: – Що?! Ви хочете, щоб ми там здохли?! Сейрон: – Ні, я хочу, щоб ви принесли мені воду. Фелікс: – Але ж можна просто купити в місті...
Сейрон: – Розумію. Але ви — принесіть.
Роні: – хлопці, загальний збір.
Вони стали в коло.
Роні: Здається, він з глузду з’їхав. Що робитимемо?
Том: – Хіба є вибір? Беремо відра й ідемо.
Джей: – Але ми...
Том: – Без "але". Ми не зможемо йому відмовити.
Фелікс: – Гаразд, хлопці, доведеться йти.
Сейрон: – Ну що ви, часу обмаль!
Через десять хвилин вони вже були готові: у кожного в рюкзаку їжа й вода, GPS — у Марко.
Сейрон: – Головне — не бійтеся. Йдіть просто на захід. Їжі й води достатньо.
Ронні: – Гаразд, майстер, побачимось.
Вони вирушили в путь.
Сейрон: – Я вірю у вас...
Сказав він пошепки, дивлячись їм у слід. 
Вони йшли по пустелі, роблячи перерви.
Марко: – Знаєте, мені здається, він просто знущається над нами.
Том: – Про що це ти?
Марко: – Про те, що йому просто нема чим зайнятися. Сила, про яку він нам говорить, можливо, це просто вигадка?
Том: – Стоп!
Хлопці зупинились, а Том почав злитися.
Том: –  Ти забув, що ми бачили в метро? Це ти називаєш вигадкою? Він нам допомагає, дав житло, їжу, і я впевнений, що все це не просто так. А ти подумай, навіщо йому це?
Джей не сказав нічого.
Фелікс: – Том правий, в будь-якому разі нам нема куди йти. І я не проти допомогти місту в майбутньому, тому давайте зберемося й продовжимо йти за водою.
Марко: – Звісно, підемо. Але сумніви в мене все одно є.
Ронні: – Нам хоча б дійти...
Через півтора години вони побачили вдалині колодязь.
Фелікс: – Ми дійшли!
Джей: – Нарешті! Це був довгий шлях, друзі, але ми це зробили! Ура!
Усі радісно прокричали, та підбігли до колодязя. Вони вже набрали три відра води, і все, здавалося, мало пройти добре, але з-за пагорба вийшла дика пума, яка почала наближатися до них.
Фелікс: – Хлопці, подивіться туди...
Вони подивились і почали повільно відступати назад.
Фелікс: – Головне, не рухайтесь...
Але потім вони побачили, як з різних боків до них йде ціла зграя пум, готові напасти.
Джей: – Що нам робити?
Сказав він зі страхом.
Том: – Згадайте всі тренування, через які ми пройшли.
Марко: – При чому тут тренування?! Як вони нам допоможуть?!
Раптом одна пума різко накинулась на Джея, але він ухилився, зробивши кувирок вбік. Друга пума з іншого боку напала на Фелікса, він також ухилився вправо й вдарив її по обличчю ногою. Третя пума накинулась на Тома, і він, схопивши її, швирнув її через себе ногами. Ронні вдарив пуму відром, Марко різким рухом ноги швирнув пісок їй в обличчя, вона почала відступати, а за нею й усі інші.
Марко: – Не можу повірити, що ми це зробили.
Том: – Ну ось, а ти казав...
Сказав він з задишкою.
Марко: – Сподіваюсь, майстру Сейрону сподобається ця вода.
Сказав він жартуючи, теж з задишкою.
Том: – Трохи відпочинемо, а потім підемо далі.
На зворотному шляху вони мало розмовляли, йшли мовчки, згадуючи те, що сталося.
Ввечері Сейрон вийшов на ґанок і побачив, як з-за заходу сонця йдуть хлопці. Вони підійшли з відрами, повними води.
Фелікс: – Ваше замовлення, майстре.
Сейрон: – Я вами пишаюсь! Ви мої герої, — сказав він, обнявши їх.