Читати книгу - "Фаїхо , Tимофій Глінский"

        Минуло десять років. Хлопці з дітей перетворилися на чоловіків. Пройшовши через безліч випробувань, сила Фаіхо прокинулась у них. Вона була виявлена так само, як багато років тому Сейроном під час тренування. Після цього, одразу побігли до монастиря, щоб сказати йому про це.
Фелікс: – Майстре! Це сталося! Те, до чого ми йшли двадцять років. Ми нарешті знайшли її, силу!
Сейрон: – Не може бути! Хочу побачити це.
Том: – Прошу, майстре, йдемо з нами.
Вийшовши на двір, він пройшов трохи далі за ними.
Марко: – Подивіться.
В землі вони побачили яму. Перша реакція Сейрона була ступор. Через кілька секунд він, трохи тремтячим голосом, спитав:
Сейрон: – Цей слід, він виглядає так, як я його пам'ятаю після виявлення сили. Не можу повірити...
Він схопився за серце.
Джей: –  Майстре! Що з вами?
Після цих слів Джей підбіг до нього.
Сейрон: – Все добре, Джей, просто не можу передати свої емоції. Я радий, ви нарешті знайшли її, мета досягнута!
Хлопці (разом): – Так!
Фелікс: Майстре, все завдяки вам.
Фелікс зробив низький поклон, після чого всі інші повторили за ним.
Сейрон: – Ні, хлопці, це наша спільна заслуга, ви молодці, і я горджуся вами. Я знав і вірив до кінця, що це вийде.
Він зробив низький поклон у відповідь.
Сейрон: – Сьогодні можете відпочити, але з цього дня будьте готові. За цей час місто стало ще небезпечнішим: наркоторгівля, грабежі, перестрілки... Але ви ті, хто покладе цьому кінець. Я знаю, що кажу. Кожної ночі ви будете вирушати в місто на завдання і ловити безпридільників для поліції. На вас вся надія.
Том: – А що, якщо ми не впораємось, майстре?
Сейрон: – Все приходить з досвідом, а ви його не наберетеся, переживаючи про те, впораєтесь чи ні.
Марко: – Як ми дізнаємось про злочини? Весь місто, вчетверо контролювати не так просто.
Сейрон: – Для цього у мене є спеціальний датчик.
Після цих слів він дістав маленький округлий пристрій із сенсорним екраном і титановим корпусом.
Сейрон: – Саме він буде вказувати вам на місце злочину. У мене буде комп’ютер, який сканує все місто і небезпеку передає вам на датчик. У кожного з вас буде по одному, всього п’ять.
Фелікс: – Як ви думаєте, сьогодні щось станеться?
Сейрон: – Не знаю, але повторюсь, будьте готові.
Джей: – Добре, майстре
Сейрон: – Поки є час, пропоную вам відсвяткувати десь, ви цього заслуговуєте.
Марко: – Звісно, є в нас пару ідей.
          Вони святкували весь день у місті, ходили в клуб, гуляли по парку. Після насиченого дня, під вечір, купивши піцу, вони без проблем піднялись на невелику гору за містом, сіли на краю й почали дивитися на нічні вогні.
Том: – Не віриться, що це справді сталося... досі здається, що це сон.
Фелікс: – Не те слово, друже.
Том: – Ми досить бачили таких снів за весь цей час, але нарешті настала наша пропозиція! Насолоджуватися реальністю, а не снами.
Марко: — Ого, ось це емоції, Том!
Фелікс: – Ну а що? Хіба я не правий?
Сказав він, усміхнешись 
Джей: – Можливо, завтра почнеться наша перша місія. Краще виспатися. Йдемо додому.
Том: – Згоден, підемо, чи краще стрибнемо?
Марко: – Спитав, я перший.
Він зробив сальто і стрибнув з краю гори, за ним стрибнули й інші. У вільному польоті вони були близько десяти секунд.
Фелікс: –  Мда, в дитинстві, дивлячись на цю гору, вона здавалася гігантською, а зараз...
Марко: – А зараз всього тридцять метрів, в принципі, як і завжди.
Том: – Молодець, сказав очевидну річ, не давши закінчити.
Фелікс: – Ахах, свою злість будеш виплескувати на місії.
Через деякий час вони прийшли в монастир і лягли спати.
Джей: –  Знаєте, хлопці, за весь день я не відчуваю втоми.
Марко: – Фаїхо вже діє в нас, непогано.
         Наступного ранку, як тільки вони прокинулися, майстер відразу покликав їх до столу.
Сейрон: – Без зайвих слів, сьогодні вночі можливі злочини, будьте готові. Коли будете йти, візьміть з собою джигенти!
Фелікс: — Добре, майстре, дякуємо.
Весь день вони присвятили тренуванням. І ось, з настанням ночі, вирушили на територію міста, одягнувши невеликий захист на грудях і взявши з собою джигенти.
Джигент (роботизований голос):
— Виявлена загроза. Виявлена загроза.
Після цих слів він скинув координати місця, де відбувається злочин.
Том: – Ну що, почнемо?
Фелікс: – Почнемо 
Хлопці, щоб дістатися швидше, почали стрибати по дахах швидко рухаючих машин, з однієї на іншу. Після цього, відштовхнувшись від чергової, стрибнули на скляну стіну хмарочоса й, відштовхнувшись від неї, приземлилися на землю, зробивши кувирок, і почали швидко бігти. Люди не могли зрозуміти, що відбувається — вони бігли так швидко, що їх не було видно. Через хвилину хлопці добігли до банку, де спрацювала сирена.
Гангстер 1: – Сподіваюсь, ти деактивував жучок на купюрах, Майк?
Майк: – Не парся, сідай у машину!
Вони сіли й почали швидко їхати.
Марко: – За ними!
Хлопці почали їх доганяти. Марко стрибнув на дах стоячої машини. Через тиск мотор різко підлетів йому під голову, він підстрибнув, зробив сальто вперед і двома ногами сильно вдарив по мотору. Той з великою швидкістю полетів прямо під колеса фургона, і той перевернувся, залишаючи за собою слід з осколків, шматків сталі та грошей, що повільно падали з неба.
Том: – Марко, як...?
Марко: –  Я не знаю... Це через Фаїхо.
Том: – Тепер я переконався, на що ми здатні...
Травмовані бандити почали повільно вибиратися з фургона.
Фелікс: – Швидко до них!
Побачивши, що до них підбігають, набравшись сил, вони почали втікати. Люди дивилися їм вслід з подивом. Бігли недовго, встигли завернути в найближчий провулок, в якому одна з його стін мала двері, що вела до підземного клубу. Гангстери різко забігли туди.
Хлопці теж підбігли до провулка, але нікого не знайшли.
Джей: – Де вони?
Марко: – Можливо, забігли в ту двері, йдемо.
Вони відкрили двері й зайшли. Одразу на вході був довгий коридор, йдучи по якому, вони відчували, як музика ставала голоснішою. Коли дійшли, спустилися, їх перед входом зустрів охоронець.
Охоронець: – Чого треба?
Том: – Нам ненадовго, ми шукаємо людей, які тільки що пограбували банк, вони могли зайти сюди.
Охоронець: – Не розумію, про що ви, йдіть по-хорошому, це місце не для вас
Том: — Я сказав, ми ненадовго.
Охоронець: – Оглухли? Валіть!
Том не витримав, схопив його однією рукою за горло і підняв над собою, прижавши до стіни.
Том: — Або ти нас впускаєш, або станеш без зубів!
Охоронець закашлявся, та важко дихаючи, відкрив двері для них.
Фелікс: – Том, ти що з ланцюга зірвався? Ти ж його майже вбив...
Том: – Я не збирався його вбивати, просто інакше він би нас не впустив. Але вже не важливо, пішли їх шукати.
Інші оглянувшись один на одного, нічого не сказали й зайшли всередину. Музика, що грала, різко стихла. Усі почали оглядатися на новоприбулих. До них підійшов один із відвідувачів клубу.
Відвідувач: – Когось шукаєте?
Джей: – Так, одних хлопців. А тобі що до цього?
Відвідувач: – Ось вони! В самому кінці.
Фелікс: – Чудово, йдемо.
Відвідувач: – Стій, стій. У цьому місці — всі свої. Якщо хочеш дістатися до них — спершу пройди через нас.
Гучний свист — і всі відвідувачі бару встали з-за столиків, оточивши прибулих.
Том: – Якщо ми до цього дійшли, значить, так тому і бути...
         У клубі почалася бійка. Фелікс ударив відвідувача так, що той відлетів на десять метрів. Марко ударом зламав барну стійку і жбурнув її уламок в того, хто біг із ножем. Ще один захищався, використовуючи стіл, а потім почав ним відбиватися. Інший бив так сильно, що кожен відлітав на десятки метрів. Згодом ніхто не залишився на ногах.
Раптово в Тома кинули скляну пляшку. Він устиг зреагувати, розбивши її ударом кулака на друзки, а потім схопив уламки в повітрі між пальцями і метнув у нападника. Той уже лежав на підлозі з уламками в грудях.
Джей – Що ти накоїв?!
Сказав він, у шоковому стані. 
Том: – Ого... Оце так сила...
Фелікс: – Швидше, хапайте їх і зв’яжіть, поки не приїхала поліція!
Джей: – Ти що наробив?! Ти вбив людину! Добре, що решта цього не бачила!
Том: – Нікому про це не кажи. Хай це залишиться між нами. Джей, ти ж розумієш — ця сила така потужна, вона всередині мене... Я не знав, що так вийде.
Джей: – У такому разі, навчися її контролювати!
Вони повернулися до монастиря і все розповіли Сейрону.
Сейрон: – Непогано. Хоча влаштовувати бійку в клубі — це не те, чого я вас учив.
Фелікс: – Ми розуміємо, майстре. Але в нас не було іншого вибору. Нас буквально оточили.
Сейрон: – Добре. Сподіваюся, це буде востаннє. Вітаю з виконанням першої місії.
Після цих слів він зробив глибокий уклін і пішов до своїх покоїв. А інші продовжили спілкування.
Роні: – Ні, ну ви бачили, як Марко зупинив фургон?! Це щось неймовірне!
Фелікс: – Знайшов, чим пишатися... Він ж їх ледь не вбив!
Роні – Але ж не вбив. Тепер вони гріються за ґратами.
Марко: – Якби я знав, що так вийде...
Джей: – А на що ти ще розраховував, стрибаючи на машину?
Марко: – Не знаю. Зробив це на автоматі. До того ж, тепер доведеться компенсувати збитки.
Фелікс: — Гаразд. Що зроблено — те зроблено. Давайте дивитися позитивно. Сьогодні ми перемогли. Вип’ємо за це.
Усі погодилися й підняли келихи.
Єдиний, кого не було з ними — сидів на ґанку в роздумах.
Том: – Якщо я настільки потужний... отже, я можу робити все, що захочу...
Сказав він про себе 
Подивившись на свої стиснені кулаки, а потім на місто.
Джей: – Про що думаєш?
Том: – Ні про що... Ти ж не забув нашу розмову у клубі?
Джей: – Ні. Не забув.
Том: – Джей!
Джей: – Що?
Том: – Я справді не знав, що так вийде...