Читати книгу - "Наталка-Полтавка"

В ы б о р н ы й (немного подумав). Що ж? Спрос не бiда. Тут зла нiякого нема. Тiлько Наталка не промах!.. О, розумна i догадлива дiвка!

В о з н ы й. Осмiлься! Ти умiєш увернутись - теє-то як його - хитро, мудро, недорогим коштом; коли ж що, то можна i брехнути для обману, приязнi ради.

В ы б о р н ы й. Для обману? Спасибi за се! Брехать i обманьовать других - од бога грiх, а од людей сором.

В о з н ы й. О, простота, простота! Хто тепер - теє-то як його - не брешеть i хто не обманиваєть? Повiр мнi: ежелi б здесь собралося много народу i зненацька ангел з неба з огненною рiзкою злетiв i воскликнул: "Брехуни i обманщики!.. ховайтесь, а то я поражу вас!.." - єй-єй, всi присiли би к землi совiстi ради. Блаженна лож, когда биваєть в пользу ближнiх, а то бiда - теє-то як його - що часто лжем iлi ради своєй ви годи, iлi на упад других.

В ы б о р н ы й. Воно так, конечне, всi люди грiшнi, однако ж…

В о з н ы й. Що "однако ж"? Всi грiшнi, та iще i як!.. I один другого так обманюють, як того треба, i як не верти, а виходить - кругова порука. Слухай. (Поет).

N 6

Всякому городу нрав i права,

Всяка iмiєть свой ум голова,

Всякого прихотi водять за нiс,

Всякого манить к наживi свiй бiс.

Лев роздираєть там волка в куски,

Тут же волк цапа скубе за виски;

Цап в огородi капусту псує:

Всякий з другого бере за своє.

Всякий, хто вище, то нижчого гне, -

Дужий безсильного давить i жме,

Бiдний багатого певний слуга,

Корчиться, гнеться пред ним, як дуга.

Всяк, хто не маже, то дуже скрипить,

Хто не лукавить, то ззаду сидить;

Всякого рот дере ложка суха -

Хто ж єсть на свiтi, щоб був без грiха?

В ы б о р н ы й. Воно так! Тiлько великим грiшникам часто i даром проходить, а маленьким грiшникам такого задають бешкету, що i старикам невпам'ятку. Добре, пане возний, я вас поважаю i зараз iду до старої Терпилихи. Бог зна, до чого веде, - може, воно i добре буде, коли ваша доля щаслива.

Дузт N 7

Возныйи виборний

Ой доля людськая - доля єсть слiпая!

Часто служить злим, негiдним i їм помагає.

Добрi терплять нужду, по миру товчуться,

I все не в лад їм приходить, за що не возьмуться.

До кого ж ласкава ся доля лукава,

Такий живе як сир в маслi, спустивши рукава.

Без розума люди в свiтi живуть гарно,

А з розумом та в недолi вiк проходить марно.

Ой доле людськая, чом ти не правдива,

Що до iнших дуже гречна, а до нас спесива.

(По окончании пения уходят).

Сцена переменяется й представляет внутреннось хаты Терпилихи.

Я В Л Е Н И Е 4

Терпилиха прядет, Наталка шьет.

Т е р п и л и х а. Ти оп'ять чогось сумуєш, Наталко! Оп'ять щось тобi на думку спало?..

Н а т а л к а. Менi з думки не йде наше безталання.

Т е р п и л и х а. Що ж робить? Три роки уже, як ми по убожеству своєму продали дворик свiй на Мазурiвцi, покинули Полтаву i перейшли сюди жити; покойний твiй батько довiв нас до сього.

Н а т а л к а. I, мамо!.. Так йому на роду написано, щоб жити багатим до старостi, а умерти бiдним; вiн не виноват.

Т е р п и л и х а. Лучче б була я умерла: не терпiла б такої бiди, а бiльше через твою непокорность.

Н а т а л к а (оставляя роботу). Через мою непокорность ви бiду терпите? Мамо!

Т е р п и л и х а. Аякже? Скiлько хороших людей сватались за тебе - розумних, зажиточних i чесних, а ти всiм одказала; скажи, в яку надежду?

Н а т а л к а. В надежду на бога. Лучче посiдiю дiвкою, як пiду замуж за таких женихiв, як на менi сватались. Уже нiчого сказать - хорошi люди!

Т е р п и л и х а. А чому й нi? Дяк тахтауловський чом не чоловiк? Вiн i письменний, розумний i не без копiйки. А волосний писар i пiдканцелярист Скоробрешенко - чому не люди? Кого ж ти думаєш -може, пана якого або губерського панича? Лучче б всього, якби вийшла за дяка, - мала б вiчний хлiб; була б перше дячихою, а послi i попадею.

Н а т а л к а. Хотя б i протопопшею, то бог з ним! Нехай вони будуть розумнi, багатi i письменнiйшi од нашого возного, та коли серце моє не лежить до їх i коли менi вони осоружнi!.. Та i всi письменнi - нехай вони собi тямляться!

Т е р п и л и х а. Знаю, чом тобi всi не люб'язнi; Петро нав'яз тобi в зуби. Дурниця все те, що ти думаєш; чотири годи уже, як об нiм нi слуху нема, нi послушанiя.

Н а т а л к а. Так що ж? Адже i вiн об нас нiчого не чує, та ми живемо; то i вiн жив i так же пам'ятує об нас, та боїться вернуться.

Т е р п и л и х а. Ти не забула, як покiйний твiй батько напослiдок не злюбив Петра i, умираючи, не дав свого благословенiя на твоє з ним замужество; так i мого нiколи не буде.

Н а т а л к а (подбегает к матери, схватывает ее руку и поет).

N 8

Ой мати, мати! Серце не вважає,

Кого раз полюбить, з тим i умирає.

Лучче умерти, як з немилим жити,