Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » ХО, Михайло Михайлович Коцюбинський 📚 - Українською

Читати книгу - "ХО, Михайло Михайлович Коцюбинський"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "ХО" автора Михайло Михайлович Коцюбинський. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10
Перейти на сторінку:
благання, спазми, прокльони похитнули завзяття дiвчини. Але вона перемогла себе й поставила-таки на свому. Замовкли батьки, затаївши смуток у серцi, однак не тратили надiї, що час або який випадок звернуть їм дитину, притулять її знов до чулого батькiвського лона. I випадок, на який рахували старi, лучився, погiршуючи й без того важку ситуацiю. До Ярини посватався багатий сусiд - дiдич. Ярина спершу й слухати не хотiла про шлюб, далi ж, скоряючись перед батьковою волею та благаннями закоханого сусiда, випрохала собi три днi розважити все та помiркувати, поки дасть рiшучу вiдповiдь. I власне другого дня пiсля сього прийшов вiд iнспектора довго очiкуваний папiр, прийшов i - замiсть заспокоїти - збурив, сколотив її спокiй, iз дна душi пiдняв сумнiви, пiдтяв вiру. I ось тепер сидить Ярина над тим папером, безсило опустивши на руки русяву голiвку…

Вона не рада тому паперовi. Так, не рада… Ще недавно, ще позавчора, як бога з неба, виглядала його, а нинi - не рада… Рiч певна, що вона не зречеться своїх замiрiв… Вона ламле все - а йде туди, де їй слiд бути… I не те, щоб вона не рада була… а так, не налагодилася до нового життя, не звиклася ще з думкою, що завтра покине батькiвську стрiху… По-ки-не бать-кiв-ську стрiху… Брр!.. Ну, i чого тремтiти? Ой, тi нерви… Треба себе взяти в руки, бо нерви непотрiбнi для тих, що йдуть на боротьбу. Адже скiльки дiвчат пiшло вже по тiй стежцi, що стелеться перед нею… Правда, бiльшостi дiвчат тих легше було почати нове життя, нiж їй, бо бiльшiсть їх вийшла з родин убогих, iз таких, де кожне ще з молоком матерi всисає потребу працi для шматка хлiба. Там усi працюють, усi заробляють… Там нема традицiй, якi б багном закаляли все, що виривається з зачарованого кола егоїзму та кастових iнтересiв.

- Зачароване коло… Ох, те зачароване коло!..- шепотять блiдi уста дiвчини.- Чи стане ж у мене сили, чи стане вiдваги розiрвати його, вийти в свiт широкий на боротьбу з тим, що воно замикає? Добре, я розiрву його, я вийду звiдти. Але чи перетриваю, проклята родиною, осмiяна подругами, одна серед невiдомого менi широкого свiту?.. Де тi сили в мене для боротьби? Де той гарт, що мiг би служити порукою перемоги? Я - теплична рослинка… вибуяла в штучному теплi, у душнiй атмосферi теплицi… Перша буря зламає мене, вирве з корiнням… I, замiсть бажаної користi, живим докором стануть, перед мене закривавленi серця родини й мое власне розбите, знiвечене життя… Боже! що се зi мною? Звiдки легкодухiсть така? Що варте життя моє перед необмеженим морем людського страждання?.. Нi, годi… Пiти туди, куди серце кличе й обов'язок… З силою, яку я почуваю в собi, з силою любовi - можна багато зробити… Тiльки не лякатись, тiльки не тратити надiї i… все буде добре… Що тут довго думати? Адже давно вже рiшила я почати нове життя. I почну, i кiнець на тому, i нiчого мислити, i нi над чим мiркувати… Кораблi спалено… I чого я тремчу вся? Чого?.. Дурю себе вiдвагою, коли чую, що сили мої слабнуть, що я легкодуха, нiкчемна iстота?..

Ярина повним розпуки рухом заламує руки й вiдкидає назад, на зелену стiну винограду, свою бiляву голiвку з обличчям, покритим тiнями муки та внутрiшньої боротьби.

А в тремтячих тiнях горiха стоїть Хо, й зазира в темну альтанку, i хита старою головою, i вiє холодом iз бороди.

- Гай-гай! - шепотять його старечi уста.- Стiльки сили молодої мати, мати життя цiле перед собою - i не зважитися стати до боротьби з дiдом, з порохном, що не нинi - то завтра розсиплеться! Хе-хе!.. Та гляньбо, подивись!.. Подивись, що на менi немає тої манти традицiй, у яку ти загорнула мене.. Де там! Не хоче… Не зважиться й очей звести на дiда… Гай-гай!..

- Ну, и доля!..- мимрить далi Хо тоном роздратування.- Кожне уявляє собi мене, як хоче. Для одного я - з торбою на дiтей, з рiзкою в руках, другий убирає мене в шати традицiй, поговору, забобонiв, третiй тремтить передi мною, як осика на вiтрi, четвертий… а все зле та немудре! Коли ж скiнчиться моя мука, коли ж спочину вже, коли вже поховає мене смiливiсть людська?.. Ну й доля, ну й люди! Аж мене злiсть розбира…- бубонить старий собi в бороду, що м'якими сивими хвилями зливається з легенькою парою, виссаною сонцем з вогкої, теплої землi.

- Чекай же,каже вiн далi.- Хоч помщусь на тобi, полохлива iстото, хоч полякаю тебе… Ти хочеш стати до боротьби з потужним ворогом - з убожеством та темнотою? Добре. А чи маєш ти сили до тої боротьби - ти, слабосила жiнко? А глянь-но, панно, у своє життя минуле, що ти звiдти винесла? Ану, подивись!..

Ах, те життя… Безжурне, у достатках, у розкошах - воно тiльки розпестило її, ослабило волю… Звiдтiль винесла вона саму незараднiсть, непрактичнiсть… Нi, те життя нiчого бiльш не дало, не в ньому шукати джерела сили…

- Iз такими засобами ти гадаєш боротися,- шепотить Хо.- А чи вiдаєш ти, нерозумна дiвчино, що вiд тебе вiдкаснеться родина, скоро ти пiдеш наперекiр їй, що всi, з ким ти жила досi, закаляють тебе болотом, яко зрадницю їх кастових традицiй? I до кого ти звернешся, коли, зламана боротьбою, запрагнеш потiхи, спокою? Хто пiдтримає тебе, розбиту, зневiрену?

Правда… правда… Нiхто. Одна… Нема рiдної душi, щоб щирим словом, спiвчуттям загоїла рани сердечнi, заспокоїла, пiдтримала… Вiдрiзана, як скибка вiд хлiба, самотня, як хрест на роздорiжжi… Пустка навкруги, холод…

- А чи вiдаєш ти,- пiддає Хо,- що то недостатки, убожество? Ти, що зросла в розкошах, що не робила на шматок хлiба? Не страшно тобi змарнiти в нерiвнiй боротьбi, до часу скласти в домовину молоде життя?..

Боже! Усе проти неї: i люди, i становище жiнки, i убожество… Усе наче змовилося, щоб кинути її в огонь, обсмалити їй крила, коли вона рветься лиш до свiтла. I Ярина бачить уже свої бiлi, випещенi руки худими, чорними вiд працi, бачить красу свою змарнiлу, зiв'ялу, чує в грудях хоре, розбите серце, а за плечима смерть…

Смерть… не нажившись, не зазнавши щастя, не зробивши дiла… Брр!

- Ех, залишити б краще всi сi мрiї,- спокушає Хо,- та взяти вiд життя все, що воно може дати для особистого щастя, скористатися з молодощiв, бо, як кажуть: "Не вернеться весна…" А що там хтось стогне, хтось пропадає

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «ХО, Михайло Михайлович Коцюбинський», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "ХО, Михайло Михайлович Коцюбинський"