Читати книгу - "ХО, Михайло Михайлович Коцюбинський"

Макар Iванович зупинився перед дзеркалом, звiдки визирнуло до його чепурне, але пом'яте вже обличчя з шпакуватою бородою, з довгим українським носом, хитрими сивими очима та виплеканим волоссям, що, мов

кримським смушком, вкривало йому голову. Кокетним, навиклим рухом поправив вiн бороду й волосся, осмiхаючись до думки, що не понизився ще курс його в жiнок. Але й се не помогло. Сон та вчорашнiй вечiр не йшли йому з голови, дратували нерви. Вiн усе сподiвавсь чогось лихого.

Ураз - дзвiнок.

Макар Iванович так i жахнувся, так i затремтiв увесь. Неспокiйним поглядом окинувши покiй, немов бажаючи запевнитись, чи там нема чого небезпечного, вiн сам побiг вiдчиняти дверi.

- 0-ох! - з пiльгою зiтхнув Макар Iванович, вертаючись до покою з пачкою кореспонденцiй.Листоноша!

Нервовим рухом одкинув вiн набiк "Свiт", "Киевскую старину", "Зорю" й узявся за листи.

Вiдкритка? Вiд кого б се? А-а, вiд брата-бурсака.

Прчитавши заледве кiлька слiв, Макар Iванович почервонiв, пiдплигнув на мiсцi i в найвищому обуреннi кинув вiдкритку на стiл.

- Се… се… се… чорт зна що таке!..- скрикнув вiн.- Се просто нiкчемнiсть… Писати до мене по-вкраїнському на вiдкритцi… компрометувати мене! Вiдкритку кожне може перечитати, кожне може побачити… Я не дозволю так компрометувати себе… Я ж йому прочитаю "патер-ностер"!

Макар Iванович бiгав по хатi в сильному роз'ятреннi, наче з вiдкритки тої знявся рiй вiс та покусав його. Врештi, трохи заспокоївшись, вiн узяв картку в руки, щоб дочитати.

- Ну, що ж там особливого? "Я здоров, коханий брате… Як твоє здоров'я?.. На святки, може, приїду…" От i все… Ну, взяв би i написав би "по-росiйському"… А то…Макар Iванович здвиг плечима i сердито по дер вiдкритку на дрiбненькi шматочки.

Другий лист, вже у ковертi, викликав тiльки усмiшку на уста Макара Iвановича. Одна вельми поважана особа, звертаючись до його патрiотизму, прохала порятувати молодого вкраїнського письменника, якому тепер дуже скрутно; особа та зiставалась в надiї, що Макар Iванович дасть протеже її мiсце в своїй канцелярiї, бо ще недавно натякав, ще потребує помiчника. Макар Iванович осмiхнувся. Нема дурнiв! На сей гачок його не зловиш! Вiн буде приймати в канцелярiю "молодих"? Навiщо? Щоб скомпрометуватися, щоб мати неспокiй, а то - хто зна - може, й великий клопiт? Хiба вiн не знає тих шибайголiв, купаних в окропi!

- Нi, красненько дякую,- розводить вiн руками з уклоном, наче перед ним сидить та особа, що писала лист.- Звертаєтеся до патрiотизму? Згода. Даю п'ять… ну, десять карбованцiв до складки на запомогу голодному, але встромити палець межи дверi… уклiнно дякую… Може, хто другий зохотиться…

Осмiхаючись, Макар Iванович зараз же написав солодку вiдповiдь, виставляючи прикрiсть, яку зробила йому неможливiсть дати мiсце певнiй особi через брак вакансiї, й запевняючи заразом, що почувається до обов'язку зробити все можливе для вкраїнського письменника.

Задоволений зi свого дипломатичного маневру, Макар Iванович заклеював лист, коли з другої хати, як бомба, влетiв його чотирилiтнiй синок.

- Папа! папа! - загаласував вiн,- Мама сказала, чтобы ты послал по водку!..

- За водкой… за водкой, а не по водку!.. Сколько уж раз я замечал тебе, мужичонок ты этакой?!

I роздратований український патрiот, забуваючи на хвилинку про свiй патрiотизм, вибiг до другого покою, гукаючи на жiнку:

- Маша! Прошу тебе звернути увагу вчительки нашої на те, як балакають нашi дiти! Адже вони страшенно калiчать "росiйську" мову! Се бог зна що таке… се нi на що не схоже!..

Макар Iванович хвилюється, бiгає по хатi.

Все наче змовилось сьогоднi, щоб дратувати його:

i листи, i дiти, i згадки вчорашнiх вечорниць… Ай, тi вечорницi!.. недурно кажуть, що як має скластися лихо, то бог i розум вiдбере. Треба ж було зробити таку капiтальну дурницю - пiти на вечорницi… Бути не може, щоб не пронюхано, хто там був, про що балакано… i тодi… прощай, Макаре Iвановичу!.. Попрощайся з посадою, з родиною i в двадцять чотири години… Ото вклепався, ото вскочив!..

Буйна фантазiя тручає бiдного Макара Iвановича по похилостi в якусь чорну безодню, звiдки нема стежки наверх. Страх обгортає його такий, якого вiн не пригадує в дитинствi навiть. Напевне, сором перемiг би той страх, коли б наш патрiот мiг збоку глянути на свою громадську вiдвагу, чи то пак на брак її. Але де там йому до сорому, коли шкура в небезпечностi! Шку-ра, розумiєте ви? Шку-ра!!

Макар Iванович так завзято бiгає по хатi i так кривиться, аж дiд Хо, що вже давненько крiзь вiкно прицивляється до сiєї сцени, не може вдержатися вiд смiху. Старий знає, що небезпечнiсть не скаламутить лояльного життя добродiя Лiтка, й весело хихикає:

- Хе-хе! От ще перелякана людина! Хе-хе! Менi б нiчого й стояти тут, так утiшно дивитись, коли доросла людина, громадянин, мов заєць той, полохається абичого. Почекаю ще часинку, забавлюся, бо нiчого нема втiшнiшого, як такий страхополох - "фiл".

О, знов дзвiнок!..

Макар Iванович аж кинувся, так той дзвiнок прикро вдарив його по напружених нервах. Яке там лихо дзвонить та й дзвонить? Марiйко, Варко! Не чуєте, що там хтось дзвонить? Швидше вiдчинити!.. Макар Iванович, бажаючи дiзнатись, хто прийшов, крiзь вiдхиленi дверi зазирнув у передпокiй… зазирнув i охолов.

Ой леле! Офiцер… з бiлими шлiфами!.. Макаровi Iвановичу аж в очах потемнiло, аж у п'ятах похололо… От i справдилося його передчуття. От i нещастя!.. Блiдий, переляканий Макар Iванович пiдбiг до столу, скинув на його очима, вхопив бiдну, невинну "Зорю" i, невважаючи на протестуюче "Д. Ц.", укинув її пiд стiл, у кошик. Запевнившись, що в хатi нема бiльш нiчого "небезпечного", вiн скупчив усю силу волi, щоб дати обличчю свому спокiйний вираз.

I саме був час. У хату вступив гiсть… вiйськовий лiкар, знайомий Макара Iвановича.

Х-у-у! Як же вiн налякав його!

Макар Iванович ледве перевiв дух. Тремтячий, блiдий, вiн привiтався до доктора, попрохав його сiсти.

"I чого вiн ходить до мене, отой ворохобник? - промайнула думка в головi Макара Iвановича.Адже я вже раз "не пiзнав" його на вулицi".

- Почну, коли дозволите,