Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » ХО, Михайло Михайлович Коцюбинський 📚 - Українською

Читати книгу - "ХО, Михайло Михайлович Коцюбинський"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "ХО" автора Михайло Михайлович Коцюбинський. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10
Перейти на сторінку:
- заплющити очi, затулити вуха, як робить бiльшiсть,- i моя хата скраю…

Боже, яка мука стояти отак на роздорiжжi й не знати, кудою йти!.. Що робити, що чинити?.. Боже!.. Ярина з розпукою заламує руки i впадає в тяжку задуму.

Враз її будять дзвiнкi голоси. То дiвчата-робiтницi йдуть садком на полуднє.

- Чули, дiвчата, наша панна вiддається. Там такий гарний панич сватає, хоч води напийся: чорнявий-чорнявий, а очима так i грає… Я бачила, як приїздив, осе вже буде день зо три…

- Але вiддається? Забожись, Одарко!

- Присягай богу! А вона, чуєте, не хоче. за нього…

- Слухайте, бояри, як князь бреше. А ти ж звiдки знаєш? Може, той панич до тебе грав очима, от-от не видко, як старостiв пришле.

- Падку мiй, смутку мiй! А я б що з таким чоловiком подiяла, що робити не годен?

- Оце сказала! Адже Одарка швидко свого матиме - такого, що як говорить, то й носом грає, не тiльки очима.

- Атож! Е, не журiться, дiвчата, кожна з вас дiждеться! Буде пробийголова, а мастиголови не буде, нi!

- Ха-ха-ха! Ну й вигадала, турок ти немирований!.. Серед реготу та жартiв проминула весела громадка дiвчат альтанку, де сидiла Ярина, сполохана голосами, з думками, що полинули вже в iнший бiк.

Її сватають. Так. Перед нею вiдкривається особисте щастя, родиннi втiхи, достаток, життя безжурне. Правда, вона не закохана, але їй подобається чорнявий сусiд, вона нiчого б не мала проти його замiрiв, якби не почуття iнших обов'язкiв, не iнший шлях, що стелеться перед нею. Але вона стоїть над тим шляхом, i мучиться сумнiвами, й шукає виходу… Вихiд єсть… Одно слово - i доля її з'єднається навiки з долею другої iстоти, що кохає Ярину без пам'ятi… Вийти замiж? Хто се сказав?

Нi, прiч усякi спокуси, усякi викрути - вона йде за своєю iдеєю!..

У ту ж саму хвилину в дверях альтанки мигнула тiнь, i чорнявий хлопець, здiймаючи бриля, питав приємним баритоном:

- Чи вiльно сполохати задуму вашу, панi?

Ярина жахається, блiдне, щоб зараз заллятися кармазином.

То вiн приходить по останнє слово.

Вона не встигла опам'ятатись, як вiн трима вже її за руку й тихо промовляє тремтячим голосом:

- Панi! Я не маю ще права виявити вам, як я мучився, чекаючи на слово, що виробить серце ваше в одповiдь на мої почуття й замiри. Я ще й досi в непевностi тремчу за долю свою… i ще раз важуся благати вас, панно Ярино, - не вiднiмайте вiд мене руки вашої, хай вона буде завдатком нашого будучого щастя…

Ярина сидить блiда, непорушна, з слiдами переляку та боротьби на обличчi, але не вiдiймає руки вiд щасливого хлопця.

Хо не має тут бiльш роботи. Похитуючи сивою головою та покректуючи, чвалає старий далi, шукаючи, де б спочити натомленою душею, натрудженим тiлом.


IV

Марко Iванович Лiтко встав, мабуть, з лiжка лiвою ногою, бо так йому сьогоднi не по собi щось, усе його дратує, усе турбує. Уночi, правда, змучив його поганий сон. Ото снилось йому, що в його був трус, що при трусi тому знайдено кiлька примiрникiв тоненького збiрника творiв українського поета-самовродка Рябоклячки, збiрника, пущеного nota bene цензурою, але виданого його коштом - i то в великiй таємницi, треба додати. Непроханi гостi грiзно випитували Макара Iвановича, звiдки взяв вiн такi страшнi брошури та яку цiль має тримати їх, а Макар Iванович, наляканий, зрошений циганським потом, брехав, що купив їх тiльки задля їх дешевини, маючи потребу в паперi для обгортання снiдання своїм дiтям-школярам, що вiн не знає, про що пишеться в книжках тих, бо не вмiє навiть читати повкраїнському, та що взагалi нiчого спiльного з так званими "малоросами" не має й не хоче мати… Йому, однак, не понято вiри, потягнено його з дому, страхано в'язницею, карами, засланням… Макар Iванович виправлявся, прохав, мало не плакав, врештi, почав пручатися… i прокинувся. Прокинувся i сплюнув. А де ж! Присниться ж таке, змордує, нагодує дрижаками… Тут i так тремтиш весь день, спокою не знаєш, а тут ще сни морочать… Тьфу!.. А все через вечорок той вчорашнiй у "молодих" українцiв… От як не хотiлось йому йти туди, а треба було… Прохано старших; якось нiяково не пiти. Ну ж i наслухався вiн там! Се… се просто божевiльнi люди, тi "молодi". Се - кандидати на, шибеницю на кращий кiнець! Давай їм зараз усе: i свiдому вкраїнську iнтелiгенцiю, i народну освiту з добробутом, i рiдну культуру, i героїв, i патрiотiв, i грушки на вербi, i зiрку з неба!.. Нi, вiн не мiг далi слухати, не мiг пробувати далi в товариствi шалених, що самохiть iдуть пiд нiж… Вiн просто втiк iз вечорниць, затуливши вуха, озираючись, чи хто не помiтив його навiть близько хати, де було зiбрання.

Адже й вiн українець, i вiн патрiот… Се доведено не раз i не двiчi. Хто, як не вiн, ще за часiв студентства вiсiм мiсяцiв висидiв у в'язницi?.. Правда, не в українствi шукати всiх причин того в'язнення, але якось приємно тепер, коли вже лихо давно минуло, залiчити тих вiсiм мiсяцiв на карб патрiотичного страждання.

Далi - хто, як не вiн, пiдтримує молодi таланти, так потрiбнi… Малоросiї? Адже вiн не пожалував ста карбованцiв на видання творiв самовродка Рябоклячки, а що творiв тих нiхто не купував - на власнi грошi набув сотню примiрникiв, щоб послати на село, до своїх, i таким робом довести, що, вiрний демократичнiй засадi, не розриває зв'язкiв iз народом, пам'ятає про його духовi потреби… Адже всi знають, що вже десять лiт збирається вiн написати наукову розвiдку на вкраїнськiй мовi, хоч та мова страх яка бiдна, яка не здатна до наукових праць… Вiн згоджується, що не знає мови, так якось не було часу вивчитись… i через те мусить балакати по-московському, здобуваючись iнколи на макаронiчнi фрази. Але те ж вiдомо всiм, що вiн усе збирається простудiювати трохи вкраїнську мову… А на роковинах, на вечорницях,- хто так патрiотично (без жартiв!) п'є горiлку, так щиро заведе пiснi, вдарить тропака?..

А скiльки страху набратися, скiльки натремтiтися, скiльки обережностi треба, щоб не зрадитися перед ворогами! I се ще не патрiотизм? Мало на сьому ще? А вони патрiотiв шукають!..

Макар Iванович здвиг плечима й почав ходити по покою взад та вперед. Очевидячки, думки сi не заспокоїли його. Щось ще турбувало його, залазило до серця, зазирало пiд шкуру комашнею. Макар Iванович був неспокiйний. Ану ж, борони боже, хто спостерiг,

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «ХО, Михайло Михайлович Коцюбинський», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "ХО, Михайло Михайлович Коцюбинський"