Читати книгу - "Брехня, Надія Борзакова"

Черга в деканат починалася біля сходів поверху, зміїлася і перед нами, і за спиною на стільки, на скільки сягало око. Але навіть це не зменшувало нашого з Олею захвату. Вона вступила на бюджет і сама, без батькової або моєї допомоги. 

А це, з огляду на спеціальність, величезне досягнення. Перше по-справжньому серйозне для неї. І, якщо копії документів тепер подавалися онлайн, то оригінали потрібно завести особисто. Саме з цієї причини ми вже годину підпирали одну з стін старого університету, що встигли побачити безліч поколінь майбутніх лікарів. Абітурієнти та їхні батьки жваво обговорювали конкурс, кількість балів з тестів та інше, що зазвичай обговорюється в такі моменти.

Мрії Олі починали збуватися. Що до моїх .... Минуло вже кілька днів після того, як Артем привіз мені машину і весь цей час він не з'являвся. Не дзвонив і не писав. 

Я переконувала себе, що це на краще. І, можливо так воно і було. Але все одно глибоко всередині бажала іншого. Щоб приїхав, щоб знову подивився на мене так, як в той день. Щоб знову натякнув, що хоче все повернути. Однак навіть самій собі я не могла відповісти на питання, чи зможу в такому випадку пробачити його за минуле. Адже як не крути, а сказане мною було чистою правдою - минулого, нашого з ним минулого ніяким теперішнім не змінити.

- Здрастуйте, пані, - поруч з нами виросла висока і широкоплеча чоловіча постать. Джинси облягали стрункі ноги так сильно, що я здивувалася, що він в них пересувається, темно-синя сорочка підкреслювала розвинені м'язи торсу і плечей і була розстебнута до половини, оголюючи засмаглу шкіру і товстий золотий ланцюжок з якимось значком замість хреста, який я очікувала побачити. 

Над усім цим красувався білява голова з волоссям, що стирчало в різні боки. Верхню частину обличчя приховували дзеркальні авіатори, а губи розтягнулися в нахабнуватою усмішці. Аромат дорогого парфуму приємно змішувався з легким запахом сигарет, - Мене Михайло звуть, а вас як?

- Оля, - зніяковіло пробурмотіла сестра. Застигла поруч, пожираючи очима хлопця.

- Ольга. Як велику руську княгиню. Тоді можете звати мене Святослав.

- Ігор, - окинувши Михайла скептичним поглядом, хмикнула я. 

Ой, біда буде, якщо таких майбутніх лікарів виявиться більше одного.

- Дивне ім'я, але такій красуні надає ще більше загадковості.

- Святослав був сином, а Ігор - чоловіком, Михайло, - глузливо уточнила я.

- Яка досада, - незворушно промовив хлопець, - З усіма цими анатоміями став забувати історію рідної країни.

- А ви що тут вчитеся? - зрозумівши про що запитала, Оля густо почервоніла.

- Так, можна вважати на четвертому курсі. А ви?

- Я тільки вступила. Ось, документи подаю.

- І ким же ви хочете стати? - він зняв окуляри і тепер нахабно розглядав Олю трохи почервонілими сірими очима.

- К-кардіологом.

- Лікувати серця, спершу розбиваючи самим лише поглядом. Милосердна і прекрасна. Ну а ви? - зловив мій погляд і трохи знітився, коли я його не відвела.

- Я закінчила навчання кілька років тому.

- А виглядаєте як ровесниці.

- Це все пластична хірургія, Михайло. Впевнена, ви вивчали її можливості.

У цей момент до нас дійшла черга. Попрощавшись, ми з Олею попрямували до кабінету розбиратися з формальностями. Покінчивши з ними вийшли в коридор. Те, що нашого нового знайомого там не виявилося викликало у Олі галасливий подих полегшення.

- Пішли поїмо щось, я страшенно зголодніла, - запропонувала я, взявши її під руку.

- Мені він зовсім не сподобався, - з якимось відчаєм в голосі промовила у відповідь сестра.

- Це так чи ні?

- Віка, я Влада люблю!

- Я знаю. І не розумію, чому ти виправдовуєшся і відчуваєш незручність. Цей Михайло симпатичний і з підвішеним язиком. Цілком нормально, що він привернув твою увагу.

- Ти серйозно так вважаєш? Він же просто пихатий позер, - вона недовірливо подивилася на мене.

- Тепер я за тебе спокійна, - засміялася я і обняла її.

- Віка? -  голос, що гукнув мене, здався смутно знайомим. Ми з Олею обернулися. У молодій жінці, що стояла за кілька кроків від нас я впізнала Кіру.