Читати книгу - "Воїн-5. Місто мертвих, Олег Говда"

— Гм… — нарешті я влізаю в розмову. — Гарна штука. Великих грошей, мабуть, коштує?

— Та маги просто переб’ються між собою за право мати їх.

— Бійка нам ні до чого, а от невеликий аукціон — точно не завадить, — промовляє задумливо гном. — Ну, чого чекаємо? Забираємо їх та вилазимо. Чи ти тут хочеш трохи пожити?

Захірд простягає руки до найближчої сфери і нічого не відбувається.

— Не зрозумів? Я що — рилом не вийшов?

— Можна й так сказати, — киває Тім. — Сферу може взяти лише маг, що вивчав саме її стихію. Я взяв еманацію духу землі, а решту три доведеться поки що залишити тут.

  — Як це залишити? — обурюється Захірд. — Ми тут, розумієш, життям ризикували, а хтось припреться на готове? Ти що?

— Нічого не вдієш, — розводить руками маг, мовляв, не все що хочеться можливо, і при цьому ненароком майже торкається посохом лича сфери вогню.

Тієї ж миті по її гладкій поверхні пробігає дрібна бриж, а наступної миті вона втрачає сферичну форму і витягується краплею в бік палиці.

— Замри! — кричу Тіму, але той і сам уже побачив, тож стоїть нерухомо, навіть затамувавши подих.

А сфера тим часом неквапливо, немов розплавлений метал, торкається навершя палиці і втягується в нього, наповнюючи невибагливий набалдашник рівним і яскравим світлом.

— Очуміти… — одними губами вимовляє маг і, хоч процес переливання сили в палицю вже завершено, досі не наважується зробити бодай якийсь рух. — Ніколи про це не чув… Це ж…

Що саме він так і не говорить. Чи сам не знає, чи від захоплення всі потрібні слова розгубив.

А ось у мене виникає думка. Дістаю з-за пояса жезл архиліча і підношу його до синьої сфери. Чому ні? Лід та сама вода, тільки замерзла.

Вийшло! Точнісінько як і зі сферою вогню, синя куля неквапливо втягується в жезл. Роблячи його таким важким, що від несподіванки я ледве не випускаю жезла з рук.

— Неймовірно! — знову коментує подію маг. Потім зітхає: — Шкода, що повітряну стихію нема чим приманити.

— От жаднюга, — обурюється Захірд. — То одній був радий, а тепер — йому три мало.

— Та я чого… — збентежено опускає очі Тім, що аж палахкотять захопленням.

— Стривайте… — передаю магу налитий силою жезл. Все одно ніхто, крім нього, скористатися ним не зможе. — Є думка... Захірд, іди сюди. Підсаджу…

Гном, не ставлячи зайвих питань, стає поруч. Присідаю, обхоплюю за щиколотки і піднімаю нагору.

Захірд витягує руки і чіпляється за край провалу. Підштовхую, і гном вилазить назовні.

— Подивися там, де ми били кістяних лучників. Після одного з них, якщо не здалося, лук залишився.

Гном крутить головою і через мить відгукується:

— Бачу. Є.

— Тягни сюди…

Захірд зникає з поля зору і за хвилину повертається.

— Тримай, — простягає мені кінець ельфійського лука. — Тільки я тебе так не витягну. Треба мотузку шукати. І троля покликати... Чарівник легкий, а такого здорованя як ти, самотужки не витягну.

— Не для цього… — не втягуюсь у пояснення. Беру лук і, як жезлом, тицяю ним в останню сферу.

Бінґо! Сфера признала лук відповідним вмістилищем і досить спритно перетекла в нього.

— Як здогадався? — тільки головою покрутив Тім.

— А яка ще зброя підходить під варіант «повітряна»? — скромно знизую плечима. — Натомість наш рейнджер тепер може змінити професію та взяти участь у битвах. Мабуть, задовбався вже в ролі каптенармуса.

— Це так… — погоджується маг. — Ну що? Тепер нагору? Ти мене підсадиш чи навпаки?

— Розберемося… Захірде, клич Хазяїна.