Читати книгу - "Воїн-5. Місто мертвих, Олег Говда"

— Ой, чула, чула, чула…

Ой чула, чула ти?

Любив козак дівчину

І з сиром пироги!

Загалом, здійснилася мрія Захірда: далі ми рухалися як імперським трактом. Та що там тракт — усе, що відбувалося, було як у театрі одного актора. Озброєний до зубів Тім підходив до чергової зони, легким рухом руки проводив первинне очищення, потім трохи вичікував, коли з тріщин виберуться на поверхню «неприкаяні» і проводив заморожування. Після чого спокійно, мов у тирі, розстрілював нерухомих ворогів фаєрболами з посоху.

Десять-п'ятнадцять хвилин, невеликий відпочинок, поки ми збирали трофеї або добивали найживучіших, і — наступна зона.

До кінця дня на особистому рахунку мага було шість лицарів смерті, дюжина кістяних лучників, три скелети тролів, четверо лічів простих та один Архиліч (Тим встиг направити на нього заморозку першим). Звичайних скелетів чи мумій навіть не рахували.

Я ж планово обзавівся ще однією частиною лицарського комплекту — кірасою. Дуже гарною, треба зазначити. Як тільки з неї зійшла іржа, обладунок заблищав, наче дзеркало. А витравлений на грудях хитромудрими рунами символ і зовсім здавався золотим. Надягши її, я відчув такий приплив сил, що навіть виникло бажання поборотися з тролем, щоб перевірити себе у ділі.

Тінь теж дуже хотів випробувати новий лук, але, на жаль, стріл, після випаровування кістяних лучників, не залишалося.

Наступний день став близнюком попереднього. З однією лише різницею: цього разу в руїнах на мене чекав лицарський пояс — остання деталь обладунку. І тільки-но я застебнув його, мене огорнула ледь помітна сріблясто-біла аура. Найкраще її розрізняв Тім, що тільки підтверджувало магічне походження, але що вона додавала до моїх можливостей зрозуміти не зміг.

В експериментальних цілях, маг навіть спробував мене заморозити. Але тепер я й ознобу не відчув, так легкий, приємний холодок. Наче спекотним літнім полуднем зайшов у густу тінь. Фаєрбол, запущений у мене з п'яти кроків, теж ніяких неприємностей не завдав. Взагалі… Полум'я навіть кіраси не зачепило, а розтеклося тонким шаром по аурі, яка на мить набула золотистого відтінку.

— Добротна річ, — оцінив обладунок гном. — Ну що? Влад своєї мети досяг, може, тепер моїм ділом займемося?

— Та не питання, — поважно відповів Тім. — Якщо знаєш, де шукати?

— Ну, не так, щоб напевно, але деякі міркування є… Дивіться… — Захірд розгорнув карту і окреслив на ній невеликий район, приблизно метрів за сто від того місця, де ми знайшли пояс. — Це район, де проживала більшість гномів… Ось тут храм Тора. Відповідно, і шукати слід у цій зоні. Виверження сталося вночі, тож часу у жерців, щоб переховати реліквії, точно не було. Та й навіщо? Що може бути надійніше ніж підвали в будинках зведених гномами. Тим більше — нашого храму…

— Логічно, — погодився Тім. — То пішли…

— Відпочити не хочеш? — про всяк випадок спитав я. — Адже зовсім невідомо, що там на нас чекає. Чи вистачить сил?

— Якщо підземелля храму не охороняє щось геть зовсім позамежне, то впораюся. І навряд чи завтра я почуватимуся краще, ніж зараз… — відмахнувся маг. — Ходімо… Чесно кажучи, хочеться якнайшвидше впоратися з усім і піти. Ви, можливо, не відчуваєте цього, а на мене аура мертвого міста діє гнітюче. Відчуття, ніби потрошиш усипальниці на цвинтарі. Не варто надмірно випробовувати терпіння померлих. Давайте вже покінчимо з цим.

— Згоден, — кивнув Захірд. — Не так сильно, але теж здається, ніби хтось дуже недобрий постійно дивиться в спину. Він ще не сердиться, але його вже починає обтяжувати наша присутність. І мені б дуже не хотілося дочекатися того моменту, коли він розлютиться по-справжньому.

— Не сперечаюся… — примирливо піднімаю руки. — Зараз, то й зараз. Зрештою, всю роботу Тіму робити. І якщо каже, що не втомився — чого б мені заперечувати? Давай, починай. Ми слідом…

Наступні півтори-дві години промайнули за очищенням трьох зон. Тільки тепер для прискорення процедури і, про всяк випадок, заощаджуючи сили мага, частина Тіма закінчувалася на заморозці. А остаточне розвтілення виконували ми із Захірдом та тролем. Просто і нехитро: один удар лапи, меча чи молота і купка праху.

— Тут… — промовив гном, коли ми вийшли на межу четвертої зони. — Якщо я не помиляюсь, саме там стояв храм Тора.

— Цілком… — кивнув Тім. — Я відчуваю якусь еманацію сили мені незнайомої. Так що будьте напоготові. Можна очікувати будь-якого сюрпризу.

Перший етап очищення пройшов звичайним порядком. Спершу заструміли серпанки, а потім і скелети з муміями показалися. Незвично багато. Але, зрозуміло. Або в ніч виверження в храмі відбувалося нічне богослужіння, або мешканці навколишніх будинків кинулися сюди у пошуках захисту. Втім, тепер це вже неважливо.

Тім звично заморозив умертв’я, даючи нам доробляти почате.

На той час ми вже так призвичаїлися, що навіть тролю не довелося давати жодних вказівок — сам уже знав, що йому треба в першу чергу бити мумії. Що він і робив із задоволеним сміхом.

— Здається, все… — Захірд ще раз окинув. поглядом очищену територію. — Давай, Тім. Діставай…

Маг заплющив очі, простяг руку долонею вниз і завмер.

— Не виходить…