Читати книгу - "Руїна та відновлення, Лі Бардуго"

Коли я ввійшла, очі в короля так вибалушилися, що це було майже смішно.

— Я не просив зустрічі з цією відьмою.

Я змусила себе вклонитися, сподіваючись, що трохи дипломатії, якої я навчилася від Ніколаї, допоможе.

— Мой царь.

— Де зрадниця? — гавкнув він, обплювавши мене через нижню губу.

От тобі й уся дипломатія.

Женя зробила маленький крок уперед. Коли дівчина опустила шаль, руки в неї тремтіли. Король задихнувся. Королева прикрила долонею рот.

Тиша в приміщенні запала така, як буває після гарматного пострілу. Я помітила, як Ніколаї все збагнув. Він глипнув на мене, міцно зчепивши щелепи. Я не брехала безпосередньо йому, та це було нітрохи не краще.

— Що це таке? — пробурмотів король.

— Ціна, яку вона заплатила за мій порятунок, — пояснила я. — За те, що пішла наперекір Дарклінґу.

Ланцов похмуро подивився на нас.

— Вона зрадила корону. Я хочу відтяти їй голову.

На мій подив, Женя звернулася до Ніколаї:

— Я відбуду своє покарання, якщо він відбуде своє.

Король зробився червоний, як буряк. Я сподівалася, що в нього станеться серцевий напад і це врятує нас від подальших клопотів.

— Мовчи, стоячи перед кращими за тебе!

Женя задерла підборіддя.

— Тут немає кращих за мене.

Це не сприяло поліпшенню ситуації, та мені однаково кортіло заверещати від радості.

Втрутилася королева:

— Якщо ти гадаєш…

Женя тремтіла, та її голос залишався впевненим, коли вона сказала:

— Якщо його не можна катувати за те, що він не спромігся бути королем, нехай його закатують за те, що не спромігся бути чоловіком.

— Ти невдячна хвойда, — презирливо вишкірився король.

— Годі вже, — урвав їх Ніколаї. — Припиніть обоє.

— Я король Равки. Я не…

— Ти король без трону, — тихо нагадав Ніколаї. — І я з усією повагою прошу тебе притримати язика.

Король стиснув губи, на вилиці в нього пульсувала жилка. Ніколаї заклав руку за спину.

— Женю Сафіна, тебе звинувачують у державній зраді та спробі вбивства.

— Якби я хотіла його вбити, він був би мертвий.

Ніколаї застережливо подивився на неї.

— Але ти щось зробила з королем, і придворні лікарі кажуть, що він ніколи від цього не одужає. Що це було?

— Отрута.

— Яку, безумовно, можна відстежити.

— Цю — не можна. Я власноруч розробила її. Якщо приймати її в достатньо малих дозах довгий час, симптоми будуть слабко виражені.

— Рослинний алкалоїд? — поцікавився Давид.

Женя кивнула.

— А коли він назбирається в організмі жертви, концентрація перетне порогове значення й органи почнуть відмовляти — дегенерація незворотна. Ця отрута — не вбивця. Вона злодій. Краде в тебе роки життя. І ніколи не повертає їх.

Від задоволення в її голосі мені зробилось аж прохолодно. Те, про що вона розповідала, було не звичайною людською отрутою, а зіллям дівчини, котра володіє водночас мистецтвом Етерців і Творців. Котра чимало часу провела в майстернях Матерців.

Королева похитала головою.

— Невеликі дози впродовж довгого часу? У неї не було такого доступу до нашої їжі…

— Я отруювала свою шкіру, — хрипко відповіла Женя, — свої губи. Тож щоразу, торкаючись мене… — дівчина злегка здригнулась і подивилася на Давида, — щоразу цілуючи мене, він всотував у своє тіло хворобу. — Женя стиснула кулаки. — Він власноруч до цього довів.

— Але отрута мала б вплинути й на тебе, — зауважив Ніколаї.

— Мені доводилося витравлювати її зі шкіри, а тоді заліковувати опіки від лугу. І так щоразу. — Кулаків дівчина не розтиснула. — Але це того вартувало.

Ніколаї потер рукою губи.

— Він тебе примушував?

Женя коротко кивнула. У принца смикнулася щелепа.

— Батьку? — перепитав він. — Ти це робив?

— Вона служниця, Ніколаї. Мені й не потрібно її примушувати.

Хлопець довго мовчав, а тоді озвався:

— Женю Сафіна, коли війна скінчиться, ти постанеш перед судом за зраду цього королівства і співпрацю з Дарклінґом проти корони.

Король самовдоволено вишкірився. Та Ніколаї ще не закінчив:

— Батьку, ти хворий. Ти служив короні й народу Равки, а тепер час для заслуженого відпочинку. Сьогодні ввечері ти напишеш відозву зі зреченням від трону.

Король приголомшено кліпнув, повіки затріпотіли, наче він не в змозі був осягнути почуте.

— Я не робитиму такого…

— Ти напишеш відозву, а завтра полетиш геть на «Рибалочці». Я відвезу тебе до Ос Керво, де ти безпечно підіймешся на борт «Волкволна» й перетнеш Справжнє Море.