Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Двір Хаосу 📚 - Українською

Читати книгу - "Двір Хаосу"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Двір Хаосу" автора Роджер Желязни. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги / 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 41 42
Перейти на сторінку:
стільки всього сталося… Батько справді служив нам кам'яною стіною, можливо, більше, ніж це могло би бути благом для нас. Трон явно не солодощі. У тебе попереду чимало важкої праці. Я думаю, багато хто прийшов до розуміння цього.

— А ти сам?

— Я хотів його тільки через Еріка. Тоді я ще не розумів цього, але це правда. Він був просто нагородою в грі, в яку ми грали. Метою ж вендети, насправді. І я вбив би його заради трону. Тепер я радий, що він знайшов інший спосіб померти, у нас з ним було більше схожості, ніж відмінностей. Це я теж зрозумів лише багато пізніше. Але після його смерті я весь час знаходив причини, щоб не займати трону. Нарешті, до мене дійшло, що він був тим, чого я насправді не хотів. Ні. Ти бажаний на ньому. Прав добре, брат. Я впевнений, що так буде.

— Якщо Амбер ще існує, — сказав він через деякий час. — Гаразд. Давай займемося цією справою з Каменем. А то гроза, здається, підходить незручно близько.

Я кивнув і взяв Камінь з його пальців. Я тримав його за ланцюг, з вогнем багаття позаду нього. Світло проходило крізь нього. Його нутрощі здавалися чіткими.

— Нагнись ближче і дивись в Камінь разом зі мною, — вказав я.

Він зробив це. Поки ми обидва вдивлялися в Камінь, я велів йому:

— Думай про Лабіринт.

І сам став думати, намагаючись викликати в пам'яті його петлі і витки, його бліді палаючі лінії. Я, здавалося, помітив легку ваду неподалік від центру Каменя. Я розглядав його, думаючи про повороти, вигини, вуалі… Я уявив струм, що лився через мене кожен раз, коли я пробував пройти цим складним шляхом.

Недосконалість в Камені стала більш виразною. Я наклав на нього свою волю, викликаючи його у всій своїй повноті, чіткості, коли це сталося, до мені прийшло знайоме відчуття. Це було те, яке прийшло до мене в той день, коли я сам налаштовувався на Камінь. Я лише сподівався, що я був достатньо сильний, щоб ще раз пройти це випробування.

Я простягнув руку і схопив Рендома за плече.

— Що ти бачиш? — Запитав я його.

— Щось на зразок Лабіринту, тільки він здається тривимірним. Він знаходиться на дні червоного моря.

— Тоді ходімо зі мною, — сказав я. — Ми повинні увійти в нього.

Знову те відчуття руху, спершу дрейфу, потім падіння з усе збільшуваною швидкістю, до ніколи повністю не видимих звивин Лабіринту всередині Каменя. Зусиллям волі я повів нас вперед, відчуваючи поряд з собою присутність брата, і окружаюче нас рубінове палання потемніло, стаючи чорнотою ясного нічного неба. Цей особливий Лабіринт ріс з кожним глухим ударом серця. Якимось чином цей процес давався легше, ніж був раніше — напевно, тому, що я був уже налаштований.

Відчуваючи поряд з собою Рендома, я вів його за собою, знайомий візерунок виріс і його початковий пункт став явним. Коли ми знову рушили в цьому напрямку, я знову спробував осягнути цілісність цього Лабіринту і знову заблукав у тому, що здавалося звивинами його додаткових вимірів. Великі вузли і спіралі були скрученими в криві візерунки. Мене охопило випробуване раніше почуття побожного жаху, і звідкись поблизу я його усвідомив і в Рендома теж.

Ми добралися до початку і були затягнуті в нього. Навколо нас всюди мерехтлива яскравість, з проблисками іскор, коли нас вплітало в матрицю світла. На цей раз мій розум був цілком поглинений цим процесом і Париж здавався далеким-предалеким…

Підсвідомо пам'ять нагадала мені про більш важкі ділянки, і тут я вжив свою волю, щоб побудувати наше просування цим запаморочливим шляхом, безтурботно черпаючи сили у Рендома, щоб прискорити цей процес. Це було все одно, що мандрувати по освітлених нутрощах величезної, зі складними звивинами морської раковини. Тільки наше проходження було беззвучним, а ми самі — безтілесними точками розуму.

Наша швидкість як і раніше зростала, як і моя біль у мозку, яку я не пам'ятав по колишньому перетинанню візерунка. Напевно це було пов'язано з моєю втомою або з бажанням прискорити справу. Ми проламувалися крізь бар'єри, нас оточували постійно текучі стіни яскравості. Тепер я відчув, що слабну і в мене росте запаморочення. Але я не міг собі дозволити розкіш знепритомніти, і не міг дозволити нам рухатися повільніше при грозі настільки близькій, як я її запам'ятав. Знову я з жалем зачерпнув сил у Рендома, на цей раз просто, щоб утримати нас у грі. Ми понеслися вперед.

На цей раз я не відчував лоскітного, вогняного відчуття, ніби я якимось чином знаходжу форму. Це, мабуть, було впливом мого налаштування. Моє колишнє проходження через нього могло дати мені деякий імунітет.

Після якогось позачасового інтервалу, мені здалося, що Рендом спотикається. Напевно, я викачав занадто багато його енергії. Я почав гадати, чи залишу я йому достатньо сил для маніпулювання грозою, якщо я і далі буду спиратися на нього. Я вирішив не черпати з нього ресурсів більше, ніж вже вичерпав. Ми проробили вже великий шлях. Він зможе продовжувати і без мене, якщо дійде до цього. Тепер мені просто доведеться триматися, наскільки вистачить сил. Краще прірва тут мені, ніж нам обом. Ми понеслися далі, мої почуття бунтували, запаморочення повторювалося знову і знову. Ми, здавалося, наближалися до кінця, коли почалося затемнення, яке, як я знав, не було частиною випробуваного мною раніше. Я боровся з панікою. Без толку. Я відчув що вислизаю. Так близько! Я був майже впевнений, що ми закінчили… Переді мною все попливло. Останнім відчуттям було відчуття заклопотаності Рендома…

Між моїх ступенів мерехтіло оранжево-червоним. Світло було оточене темрявою і…

Були голоси, знайомі… Все прояснилося, я лежав на спині, ногами до багаття.

— Все в порядку, Корвін, все закінчилося.

Говорила Фіона, і я повернув голову. Вона сиділа поруч зі мною на землі.

— Рендом… — Вимовив я.

— З ним теж все в порядку, батько, — Мерлін сидів праворуч від мене.

— Що трапилося?

— Рендом приніс тебе назад, — повідомила Фіона.

— Настройка спрацювала?

— Він думає, що так.

Я спробував сісти. Вона спробувала було штовхнути мене назад, але я все одно сів.

— Де він?

Вона показала очима. Я подивився і побачив Рендома. Він стояв метрах в тридцяти, спиною до нас, на скельному карнизі, обличчям до грози. Вона була тепер дуже близько і вітер рвав його одяг. Перед ним виблискували і схрещувалися блискавки. Майже безперервно гримів грім.

— Скільки часу він там? — Запитав я.

— Всього лише кілька хвилин, — відповіла Фіона.

— Саме стільки часу пройшло

1 ... 41 42
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Двір Хаосу», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Двір Хаосу"