Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Енн із Шелестких Тополь 📚 - Українською

Читати книгу - "Енн із Шелестких Тополь"

1 163
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Енн із Шелестких Тополь" автора Люсі Мод Монтгомері. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 39 40 41 ... 75
Перейти на сторінку:
мені його, — утрутилася пані Меррілл. Досі вона мовчала, стоячи побіля чоловіка — худорлява, де-не-де сивувата, у поношеній міткалевій сукні й картатім фартуху. — Він заможний, і на нас, бідняків, поглядав був так зверхньо. Проте в нас є наш хлопчик, а доки маєте, кого любити, то й до злиднів байдуже.

Енн глянула на пані Меррілл із особливою повагою. Пані Меррілл не була вродливою жінкою, та коли її запалі сірі очі зустрілися поглядом з Енн, вони відчули одна в одній духовне порозуміння. Ніколи ані до, ані опісля того Енн не зустрічалася із пані Меррілл, проте завжди згадувала її як людину, що осягнула найглибшу мудрість життя: ви не бідні, доки маєте, кого любити.

Розкішний осінній день зненацька втратив для Енн усі свої чари. Упродовж їхньої короткої зустрічі Малюк дивним чином цілковито підкорив її серце. Трав’янистою стежиною вздовж Гленков-роуд вони з Льюїсом їхали мовчки. На великім камені попід блакитними дверми лежав Карло. Щойно вони вилізли з брички, він подибав до них і, лизнувши руку Енн, підвів на неї зболений погляд, мовби питаючи, де його маленький друг. Двері були відчинені; у темній склепінчастій кухні поза ними сидів чоловік, похиливши голову на стіл.

Коли Енн постукала, він підвівся й побрів до дверей. Її вразило, як він змінився — неголений, виснажений, із запалими щоками й очима, що горіли хворобливим вогнем. Спершу їй здалося, що вона знов почує грубощі, проте пан Армстронг упізнав її і мовив рівно й безбарвно:

— Це знову ви? Малюк розповідав, як ви з ним розмовляли й поцілували його. Ви йому сподобалися. Пробачте, що був тоді з вами такий непривітний. Що вам потрібно?

— Ми хотіли дещо вам показати, — лагідно мовила Енн.

— Може, ви зайдете та присядете? — так само безбарвно запропонував він.

Льюїс мовчки розгорнув портрет Малюка й подав панові Армстронгу, котрий схопив його, оглянув пожадливо й вражено, і розридався, впавши на стілець. Енн іще не бачила, щоб чоловік так плакав. Вони із Льюїсом стояли поряд у мовчазнім співчутті, доки він знов опанував себе.

— О, ви не знаєте, що означає для мене ця фотографія, — сказав він урешті-решт надтріснутим голосом. — У мене ж не було жодного його портрета. І я не такий, як інші люди… не пам’ятаю облич… більшість людей уміють бачити обличчя подумки, а я не вмію. А відколи Малюк помер, це так жахливо. Я навіть не міг пригадати, який він був. А тепер ви принесли мені це… коли я з вами так нечемно розмовляв… Сідайте… прошу вас! Я не можу висловити вам свою вдячність. Ви врятували мій здоровий глузд… і, можливо, навіть життя. Ох, панночко, гляньте, який схожий. Наче ось-ось заговорить. Мій рідний Малюк. Як мені жити без нього? Мені тепер нема для чого жити. Спершу його мати… тепер він…

— Він був дуже гарним хлопчиком, — із ніжністю сказала Енн.

— Мій маленький Тедді… Теодор, так його назвала мати. Казала, що він став для неї Господнім дарунком.[36] Він був такий мужній і зовсім ні на що не нарікав. А якось усміхнувся мені й каже: «Я думаю, тату, в одному ви помилялися — тільки в одному. Напевно, рай усе-таки існує, правда, тату?» І я відповів йому, що існує. Прости мені, Господи, що колись я вчив його інакше. А тоді він знову всміхнувся, так начеб задоволено, і каже: «Ось, тату, тепер і я йду туди, але мені там буде добре, бо там мама й Господь. Тільки я за вас непокоюся, тату. Вам буде так самотньо тут без мене. Але ви тримайтеся щосили, і будьте чемні з людьми, а колись потім теж прийдете до нас». Він змусив мене пообіцяти, що я не смутитимусь, та коли він помер, я не міг знести цієї пустки. Я збожеволів би, але ви принесли мені цей портрет. Тепер буде не так тяжко.

Деякий час він говорив про Малюка, віднаходячи в цьому втіху та розраду. Його стриманість і грубість зникли, мов скинутий одяг. Аж ось Льюїс простягнув йому іще одну, невеличку побляклу фотографію.

— Вам це нікого не нагадує, пане Армстронг? — запитала Енн.

Джеймс Армстронг спантеличено розглядав портрет.

— Такий схожий на Малюка, — проказав він урешті-решт. — Хто це?

— Я, — відповів Льюїс. — Мені тут років сім. Через цю дивовижну подібність із Тедді панна Ширлі й змусила мене привезти й показати цю фотографію вам. Я подумав, що, імовірно, ми з вами й Малюком якісь дальні родичі. Мене звуть Льюїс Аллен, я син Джорджа Аллена з Нью-Брансвіка.

Пан Армстронг похитав головою. Тоді запитав:

— Як звали твою матір?

— Мері Гардінер.

Якусь мить Джеймс Армстронг мовчки дивився на нього.

— Вона моя сестра по матері, — проказав він зрештою. — Я майже не знав її… лише раз бачив. Після батькової смерті я жив у дядька, а мати вдруге вийшла заміж і поїхала. Тільки якось приїздила до мене, і з собою взяла маленьку дочку. А невдовзі потому померла, і своєї сестри я більше ніколи не бачив. Тоді переїхав сюди й згубив її слід. Отож, виходить, ти мій небіж і двоюрідний брат Малюка.

Звістка ця приголомшила хлопчину, що вважав себе геть самотнім в усьому світі. Вони з Енн провели цілий вечір у пана Армстронга, який виявився освіченим і розумним чоловіком. Він сподобався їм обом; колишньої його неприязні вже ніхто й не згадував. Тепер їм видно було справжню цінність характеру, досі приховану попід незугарною оболонкою.

— Звісно, Малюк не міг би так любити батька, якби той був поганою людиною, — мовила Енн, у сутінках вертаючись із Льюїсом до Шелестких Тополь.

Коли наступної суботи Льюїс прийшов відвідати дядька, той сказав йому:

— Живи в мене, хлопче. Ти мій небіж, я можу зробити для тебе все, що зробив би для мого Малюка, якби він був живий. У тебе нікого немає на світі, і в мене теж. Ти мені потрібен. Я знову стану злий і грубий, якщо лишуся тут сам. Допоможи мені виконати обіцянку, що я дав Малюкові. Його місце порожнє. Прийди і займи його.

— Спасибі вам, дядьку. Я спробую, — відповів Льюїс, простягаючи руку.

— І привозь часом ту свою вчительку. Вона мені сподобалася. І Малюкові теж. Якось він сказав мені: «Тату, я не думав, що мені буде приємно, коли хтось мене ще поцілує, окрім вас, але вона мене так гарно поцілувала. У неї в очах було щось дуже добре, тату».

4

— Старий термометр на ґанку показує нуль, а новий коло

1 ... 39 40 41 ... 75
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Енн із Шелестких Тополь», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Енн із Шелестких Тополь"