Читати книгу - "Беру свої слова назад"

Ось вам поведінка головного німецького «партнера» за пару місяців до нападу Німеччини на Радянський Союз. Якщо Японія таємно від Німеччини домовляється зі Сталіном про нейтралітет, то чого можна очікувати від неї далі?

А для нас цей випадок - доказ того, що в Японії німецьку армію непереможною не вважали і про це на весь світ не сурмили.

Так про які ж «газети всього світу» нам розповідає академік Анфілов? Можливо, про непереможність Німеччини писали газети окупованої Гітлером Європи? Але хто ті газети читав? І хто їм вірив?

Не тільки політикам, економістам, дипломатам, військовим було ясно, що Гітлер з самого початку потрапив у безвихідний глухий кут. Це було ясно простим людям з вулиці. Ветеран війни Віктор Коган був у той час студентом: «Пам'ятаю, коли Англія залишилася один на один з Гітлером, у Ленінградському фізико-технічному інституті говорили, що становище Гітлера блискуче і... безнадійне» («Вести», 8 червня 1998 р.).

Отже, всім - від японського імператора до пітерських студентів, від британських домогосподарок до президента США - було ясно, що Гітлер приречений. А академік Анфілов нам розповідає, що Сталіну, вищому командному складу Червоної Армії та випускникам військових академій це було неясно. Слухачі радянських військових академій, начитавшись уругвайських і марокканських газет, були настільки залякані розповідями про непереможність німецької армії, що Сталіну довелося їх підбадьорювати... закликаючи відмовитися від оборони.

Розповіді Анфілова - це вигадка жадібної, продажної, злої та дурної людини.

Жуков у розповідіі Анфілова виглядає ще більш непривабливо. Він нібито вважав, що Червона Армія до відбиття агресії не готова, що сил на оборону немає. «Ми не маємо на кордонах достатньо сил навіть для прикриття. Ми не можемо організовано зустріти й відбити удар німецьких військ» (Спогади та роздуми. М., 2003. Т. 1. С. 258). Але от стратег почув промову Сталіна і всупереч своїм переконанням, забувши всі справи й турботи, відсунувши невідкладні завдання оборони країни, кинувся терміново писати новий план війни. Тільки вловив нові віяння, і тут же, не маючи ніяких вказівок вождя, всупереч власній думці флюгером розвернувся у протилежному напрямку і через десять днів несе готовий план наступу, хоча знає, що не те що на оборону, але навіть і на прикриття немає сил. Він несе Сталіну план не той, який вважав за потрібне, а той, який міг би сподобатися Сталіну.

Але от досада: не догодив!

Далі - краще. Жуков сперечатися не став і від своєї нової думки тут же відмовився. Важлива деталь. Жуков каже, що написав новий план війни на догоду Сталіну... але чомусь не став його підписувати.

У Радянському Союзі діяли п'ять золотих правил, дотримання яких дозволяло вижити в будь-якій обстановці:

1. Не думай!

2. Якщо подумав, не кажи!

3. Якщо сказав, не пиши!

4. Якщо написав, не публікуй!

5. Якщо опублікував, відмовся!

І ось вам блискучий зразок слідування цим заповідям.

З одного боку, Жуков гордо заявляє: моя записка! З іншого - написана ця записка рукою Василевського, а підпису Жукова під нею немає.

З одного боку, він усією душею намагається догодити Сталіну, на льоту хапаючи і засвоюючи слова й думки вождя і тут же втілюючи їх у грандіозні плани. З іншого - свій підпис під цими планами поставити забув. Так, про всякий випадок.

І цей холуй повинен бути прикладом для наслідування? Це в нього ми повинні вчитися послужливо вигинати спини і підмахувати, коли накажуть?

Короткий підсумок: документ про підготовку нападу на Німеччину знайдений, опублікований, широко відомий. Документ про підготовку країни до відбиття ворожого вторгнення не відомий, не знайдений, не опублікований.

Я згоден на непідписаний. Але де він?

А якщо коли-небудь його і вдасться виявити, то доведеться пояснити, чому при геніальному плануванні вся армія 22 червня 1941 діяла без планів. І чому в перший день війни ніхто про оборону не думав, а Жуков підписував директиви на наступ. Найдивовижніше: 22 червня 1941 року Жуков підписав директиву на наступ одночасно трьох фронтів, у складі яких було тринадцять армій. За розповіддю Жукова, він підписав не зі своєї волі, а за наказом Сталіна.

Чудеса:

5 травня 1941 року Сталін вимагає від випускників військових академій і всього вищого командного складу Червоної Армії перестати і думати про оборону, а готуватися тільки до наступу.

15 травня розгніваний Сталін нібито гарчить на Жукова і про наступ наказує забути.

22 червня Сталін вимагає від Червоної Армії переходу в рішучий наступ. Про оборону - ні слова.

З цих трьох подій перша і третя багаторазово документально підтверджені.

А друга, про гарчання Сталіна, відомо тільки з багаторазово викритих у брехні Светлишина і Анфілова.

Цей розділ я почав із заяви про те, що передбачити майбутні перетворення мемуарів Жукова досить легко. Свідоцтва Светлишина і Анфілова - аж надто відверта брехня. А прийдешнім поколінням треба все ж таки буде довести, що план Генерального штабу Червоної Армії від 15 травня 1941 року був Сталіном відкинутий. Передрікаю: незабаром буде знайдений ще один шматок тексту, який свого часу не пропустила цензура. І ось у новітньому, найправдивішому виданні