Читати книгу - "Калькуляція зірок"

Я знову повернулася і вдарила птаха.

Потім ще троє вдарили по мені. Пір’я та кров промайнули повз літак червоно-чорними плямами. Мені довелося нахилити голову вбік і перекрутитися, щоб побачити розправу на своєму лобовому склі, але, дякувати Богу, мені вдалося залишитися в лінії зі своїми товаришами по команді.

Утримання позиції вимагало моєї повної уваги, ймовірно, тому я не побачила, що рівень охолоджуючої рідини швидко знизився. Або підвищення температури двигуна. Або густого темного диму, що виривався з задньої частини мого літака, щоб змішатися з червоним фоном.

Я думала, що врятувалася від удару птахів і не зазнала ушкоджень, бо мої двигуни не зупинилися і не вийшли з ладу. Птах напевне всмоктався в радіатор і перерізав магістраль охолоджуючої рідини. Не те, щоб мало значення на той момент, що було причиною. У мене не було двигуна.

Мій літак був спрямований прямо вгору. Двигун зупинився. Жодної користі з крил.

Земля промайнула над головою, як перша ознака початку штопора. Був момент невагомості, коли літак зупинявся, і все ніби попливло.

Тоді штопор узявся за мене серйозно.

Потяг зупинити перевертання був дуже сильним, але це вбило б мене. Літак знову закрутився, показуючи небо, а потім землю, а потім нічого, крім ярмаркових смуг, що крутилися як іграшка внизу. Червоний і чорний дим прошумів повз лобове скло, змішаний з кров’ю птахів.

Відцентрова сила притиснули мене до правого боку літака і витиснула подих з грудей. Правий поворот. Я злегка затримала руки на штурвалі і штовхнула літак вперед. Мій зір почав темніти від перевантаження, коли я боролася, щоб зупинити беладне перевертання. Жорсткий тиск зліва, потім навпроти спини.

М'язи у моїй руці горіли, намагаючись боротися з штурвалом, і я просто посилила тиск, сильніше натискаючи. Чорт забирай. Я знала, як вийти зі штопора — мені просто потрібно було знову отримати контроль. Висота падала. Руль бив мене по руці через кожен дюйм, але я повернула його ліворуч.

Після цього крутіння сповільнилося, але я все одно була спрямована на землю, як під час піке. Моє лобове скло було замазане кров’ю та пір’ям. У мене були лише прилади.

Згідно з ними, я все ще була достатньо високо, щоб вистрибнути з парашутом і сісти, але, Боже, я не збиралася розбивати позичений літак, маючи можливість для маневру. Вдихнувши, незважаючи на тиск на груди, я з усієї сили потягнула штурвал, щоб вирвати літак з падіння. Туман в очах посилився, коли я витягнула на віражі щонайменше три G, але це було те, що вирівняло літак. Я була. Ні. Ідемо. До. До. Це.

Я підтягнула ноги і м’язи живота, намагаючись примусити кров повернутися до мозку, коли зросло перевантаження. Втрата свідомості не була можливим варіантом. Я тримала погляд на панелі приладів, покладаючись на це, що вони скажуть мені, коли я нарешті повернуся до прямого та рівного польоту.

Мій зір почав прояснюватися, і я зробила повний, глибокий вдих, перш ніж пошукати злітно-посадкову смугу. Мені все-таки довелося приземлитися, але це була легша частина, навіть із затуманеним зором. Мустанг був на диво хорошим планером, і я мала достатньо висоти, щоб спуститись і зайти до злітно-посадкової смуги. Я один раз пролетіла її, щоб отримати відчуття дальності, потім зробила коло, знижуючись, щоб мати можливість приземлитися. І ще я намагалася збити швидкість. Мої крила були марними для гальмування через пошкодження від прахів, тому це був справді швидкий підхід. Я дивилася праворуч і ліворуч, використовуючи плями ясного лобового скла, щоб оцінити своє положення відносно землі.

Вона піднялася назустріч мені, і я ляснула колесами вниз, підстрибуючи сильніше, ніж мені подобалося з такою швидкістю. Гальмуючи літак, я привела його до коченя аж в кінці злітно-посадкової смуги. Мені знадобиться хтось, щоб відтягнути його вбік, і там подивитися на двигун.

Птахи. Боже, я ненавиділа птахів. Ну. Під час польоту я ненавиділа їх, хоча, якщо чесно, криваві птахи вийшли з цього протиборства у набагато гіршому вигляді, ніж я.

З нізвідки на мене напало хихикання. Криваві птахи.

Я була в істериці. Але я була жива.

Відкинувши капот назад, я вилізла якраз коли решта пілотів пролетіли наді мною, зберігаючи формування. Вони помахали мені крилами, але зараз їм слід відправлятися на посадку. Мені потрібно було очистити злітно-посадкову смугу, чи не так?

Я повернулася, щоб подивитися через плече.

Злітно-посадкова смуга була забита людьми. Оператори, репортери та просто люди, усі бігли до мого літака. Я махнула з кабіни, щоб вони бачили, що я в порядку. Що мені не потрібна допомога.

Їм не потрібно було вибігати сюди. Не всім.

Польотний шолом натискав мені на горло. Я ледве могла дихати. Знайшовши ремінець, я не могла змусити пальці розстебнути його. Мої рукавички — теж об'ємні. Я навіть не могла їх зняти.

— Місіс Йорк! Місіс Йорк! З вами все гаразд? Що там сталося? Це була частина шоу? Чи ви втратили контроль над літаком? Сюди! Місіс Йорк! Сюди!

Хто це говорив? Людей було так багато. Якби я досі не була у кабіні, вони би мене розчавили. Усі вони скупчились навколо літака, і я не могла сказати, звідки лунають голоси. Просто маса людей, які знову і знову кричать моє ім’я.

Один чоловік піднявся на крило, розмовляючи в мікрофон. — Я стою на крилі Мустанга, який вела місіс Натаніель Йорк, яка щойно пережила майже смертельну аварію у повітрі. Місіс Йорк, чи можете ви сказати нам, що сталося?

З іншого боку літака чоловік з камерою встановив його на штативі на землі. Ще один чоловік стояв перед ним, вказуючи на мене.

Мені навіть не дали вийти