Читати книгу - "Калькуляція зірок"

— Відпустіть мене, будь ласка.

— Бідолашна! Вона дрижить — Навколо нас все більше людей називали моє ім’я.

Чоловік на крилі штовхнув мені мікрофон.

— Ви можете сказати нам, як ви себе почуваєте?

Я повернулася і, перекинувшись протилежну сторону кабіни, стрибнула вниз і скотилася з крила. Як ідіот, я приземлилася поруч із телерепортером.

— О! І ось вона. Місіс Йорк, це має бути страшно, щоб щось подібне трапилося. Вам пощастило вижити.

— Пощастило? — Він подумав, що я злякалася через штопор. Всі вони думали, що я трясуся через це. Я притиснула руку до крила і спробувала утриматись. — Я жива через тренування, яке я отримала як один з пілотів Служби жіночої авіації під час війни.

— Звичайно, але це все одно має лякати.

— Не зовсім. Звичайно, мене здивували птахи в повітрі, але через такі сюрпризи саме тому нас провели через жорсткі тренування у WASP. — Я махнула рукою у повітря, де інші жінки нашої групи ще кружляли. Якби я могла відвернути увагу від мене так легко, як вони кружляли. — Будь-яка з жінок в нашій групі могла подолати цей штопор так само, як і я. Насправді, нам це легше, ніж чоловікам за таких обставин, тому що наші тіла не піддаються однаковою мірою напругам перевантажень.

— А як ви почували себе опинившись в спіралі смерті?

— Ну… спіраль смерті — це інший тип штопору. — Я намагалася посміхнутися, те, що Ніколь називала хорошим ефектом. — Але коли ви знаходитесь в середині штопору, якщо ви пройшли навчання, то ви думаєте лише про те, що робити далі. Я рятуюся від паніки, коли спілкуюся з журналістами.

Це отримало посмішки серед натовпу. Я тримала руку притиснутою до теплого крила свого літака. Він зберіг мене живою, навіть після цих проклятих птахів. — Одне добре щодо місій на Місяць та Марс: пілотам не доведеться турбуватися про удари птахів.

Ще один сміх.

— Я сподіваюся, що людям сподобалося авіашоу, і вони подумають, що наші леді-пілоти можуть щось зробити для космічних місій. Якщо ми хочемо колоній… нам будуть потрібні жінки в космосі.

— Цікаво, що ви це кажете. Ви можете мені сказати, чому?

— О, дорогенький… Я не впевнена, чи варто пояснювати, звідки беруться діти, по телебаченню. — Через натовп я побачила Натаніеля. Або я навіть не дуже бачила його, — бо він все ще боровся; Я відчула його переляк, його жах і те, як він пробивався через натовп, щоб спробувати дістатися до мене. — А тепер, вибачте, мені потрібно заспокоїти свого чоловіка.

Натовп засміявся ще голосніше. Я не мала наміру подвоїти сміх, коли сказала це, і була абсолютно впевнена, що жодна кількість — "заспокоєння" — не заспокоїть Натаніеля найближчим часом.

Занурюючись у натовп, я опустила голову вниз, зосередившись на твердому асфальті. Чоловіче взуття, дами в підборах, сірі манжети, панчохи з кривими задніми швами та руками — руки торкаються мого плеча, руки, або спини, і люди повторюють моє ім’я. "Місіс Йорк!"

І тоді, нарешті,

— Ельма!

Руки Натаніеля обняли мене, як щити. Я хотіла сховатися за ними, використати його силу, щоб завмерти. Але люди спостерігали за нами, і я не могла зникнути. Люди дивляться. Однак думка не допомогла. Я ледве могла дихати.

Але мій чоловік був тут. Я підняла голову, щоб знайти його очі, як направляючий промінь. Їх кришталево-синій колір був покритий блиском сліз, а краї облямовані червоним кольором. Його рука тремтіла там, де вона притискалася до моєї спини.

Я приклала руку до його щоки.

— Зі мною все гаразд. Любий, я в порядку. Це був просто штопор.

— Тридцять відсотків загиблих в авіації припадає на штопори. — Він схопив мене ближче і притиснув щоку до моєї. — Чорт забирай. Не вводи у штопор мене.

Я не знаю, звідки взявся сміх. Тому що я не померла? Тому що паніка та істерія — це дві сторони однієї монети? Тому що він мене любив, і просто вдався до статистики, щоб висловити це?

— Ну, тепер вам доведеться переглянути цю цифру, чи не так? Бо я не померла.

Він засміявся з цього і відірвав мене від землі. Натовп відступив, коли він ніс мене на руках.

Це світлина, яку вони надрукували в National Times. Спочатку мій літак, який виходить з-під контролю. А поруч — моя світлина, коли я сміюся в обіймах мого чоловіка серед натовпу людей, що оточують нас.

Це єдина фотографія, бо як тільки ми приїхали додому, я замкнулася у ванній. Кожен раз, коли я думала, що достатньо помилася, щоб повернутися назад, я чула голоси репортерів у вітальні, і мені знов ставало погано. Тож я почекала, поки повітряне шоу закінчиться, мій живіт спорожніє, і хвилювання Натаніеля, коли він стукає у двері, буде занадто помітне, щоб його ігнорувати.

Було б більше сенсу боятися краху, але я боялася журналістів.

І мені було соромно бути такою слабкою.

ЛЕДІ-ПІЛОТИ НА АВІАШОУ І ЗБУДЖЕНИЙ НАТОВП

Елізабет Раллс

Спеціально для The National Times.

Канзас-сіті, KS, 27 травня 1956 р. — Сотні любителів авіації прийшли вчора на муніципальне летовище, щоб подивитися перше міжнародне шоу жінок-пілотів. Особливий інтерес у натовпу викликала Принцеса Шаховська, колишня росіянка, яка виконала кілька петель на своєму старовинному біплані.

Запахи часнику та імбиру, що блукали по кухні