Читати книгу - "Невидимець (збірка)"

— Гм! — зронив Кемп, уже не слухаючи Грифіна, а дослухаючись до рипіння парадних дверей, що відчинились і зачинились. — Мені здається, Грифіне, — сказав він, щоб приховати свою неуважливість, — що ваш союзник опинився б у скрутному становищі.

— Ніхто б не знав, що він союзник, — енергійно озвався Невидимець. І раптом скрикнув: — Тихше! Що там унизу?

— Нічого, — сказав Кемп і зненацька заговорив голосно і швидко. — Я не погоджуюся з вами, Грифіне, — мовив він. — Зрозумійте мене, я не згоден з цим. Навіщо мріяти про ігри проти людства? Це не зробить вас щасливим. Не будьте самотнім вовком. Опублікуйте свої дослідження; довірте світу — чи принаймні своїй країні — свою таємницю. Подумайте, які б можливості відкрились перед вами, якби у вас з’явився мільйон помічників…

Невидимець, простягнувши руку, зупинив його.

— Нагору хтось піднімається, — тихо промовив він.

— Нісенітниці, — сказав Кемп.

— Я погляну, — зронив Невидимець і з витягнутою рукою пішов до дверей.

Усе відбулось дуже швидко. Кемп на мить завагався, а потім вирішив перешкодити йому. Невидимець кинувся до дверей і зупинився.

— Зрадник! — скрикнув Голос, і раптом халат розгорнувся, і незримий, присівши, почав роздягатись. Кемп швидко попрямував до дверей, а Невидимець з криком скочив на ноги, яких уже не було видно. Кемп кинувся відчиняти двері.

Тільки-но вони розчахнулися, знизу долинули квапливі кроки і голоси.

Швидким рухом Кемп заштовхнув Невидимця назад, а сам вискочив і грюкнув дверима. Ключі опинились у замковій щілині з зовнішнього боку. Вже за мить Грифін став би в’язнем у кабінеті башти. Завадила одна маленька випадковість. Коли Кемп грюкнув дверима, ключ, котрий того ранку похапцем вставили в двері, з брязкотом упав на килим.

Кемп зблід. Він стискав дверну ручку обома руками. Якусь мить йому вдавалося її тримати. Потім двері відчинились на кілька дюймів. Він знову їх зачинив. Удруге з різким поштовхом двері вже відчинились на цілий фут, і в отвір почав уклинюватися халат. Горло Кемпові стиснули невидимі пальці, і, захищаючись, він відпустив ручку. Невидимець силою відштовхнув його, Кемп спіткнувся — і важко впав у кутку сходового майданчика. На нього кинувся порожній халат.

Полковник Ейді, одержувач Кемпового листа, вже був на сходах. То був начальник поліції Порт-Бердока. Полковника приголомшила несподівана поява Кемпа, за яким гнався порожній халат, підстрибуючи повітрі. Полковник бачив, як Кемп упав і насилу звівся на ноги, кинувся вперед — і знову впав, звалений як бик.

Потім полковника щосили щось ударило. Удар з порожнечі! Величезна маса, як йому здалося, стрибнула на нього і, схопивши за горло і вдаривши коліном в пах, жбурнула його сторчголов униз по сходах. Невидима нога наступила йому на спину — і сходами з тупотінням збіг якийсь привид; до полковника долинули крики і метушня двох поліцейських у холі, а тоді парадні двері будинку гучно грюкнули.

Полковник Ейді насилу підвівся і здивовано сів. Згори, похитуючись, спускався Кемп, запорошений і пом’ятий; половина обличчя в нього зблідла від удару, з губи цебеніла кров, а в руках він тримав рожевий халат і якусь спідню білизну.

— О Боже! — закричав Кемп. — Гру закінчено! Він утік!

Деякий час Кемп бурмотів занадто нерозбірливо, щоб Ейді міг зрозуміти, що ж тут тільки-но трапилося. Вони стояли на сходовому майданчику, Кемп швидко говорив, досі тримаючи в руках абсурдний одяг Невидимця. Але незабаром Ейді почав розуміти ситуацію.

— Він божевільний, — сказав Кемп, — і жорстокий. Це чистий егоїзм. Він не думає ні про що, окрім власних переваг, власної безпеки. Цього ранку я вислухав надзвичайну історію огидної своєкорисливості… Він ранив чимало людей. Якщо ми не завадимо йому, він почне вбивати. Зчинить паніку. Ніщо не зможе його зупинити. Він отеперечки вискочив… оскаженілий!

— Понад усякий сумнів, — погодився Ейді, — його слід упіймати.

— Але як? — закричав Кемп, і в нього раптом з’явилась ідея. — Починайте просто зараз. Залучіть до справи якнайбільше людей; не можна дозволити йому покинути цю місцевість. Якщо він утече, то зможе пересуватись околицями, вбиваючи й калічачи. Він мріє про владу терору! Чуєте мене, про владу терору! Слід влаштувати пости на потягах, дорогах і кораблях. Повинен допомогти гарнізон. Ви маєте надіслати телеграму про допомогу. Єдине, що може втримати Невидимця тут, це намір повернути свої записники, котрі він вважає дуже цінними. Згодом я розповім вам про це! У вашому поліцейському відділку сидить одна людина… Марвел.

— Я знаю, — сказав Ейді, — знаю про ті записники… так. Але той волоцюга…

— Каже, що в нього їх нема. Але Невидимець упевнений, що вони у волоцюги. І слід не давати Невидимцеві ні їсти, ні спати; день і ніч країна має бути насторожі. Харчі слід замкнути й охороняти, всі харчі, так щоб йому доводилося прориватися до них. Усі будинки повинні бути замкнені на засуви. О небеса, пошліть нам холодні ночі та дощі! Вся околиця має почати пошуки і не зупинятись ні на мить. Кажу вам, Ейді, він — це небезпека й катастрофа; якщо його не замкнути і не охороняти, страшно подумати, що може трапитися.

— Що ще ми можемо зробити? — запитав Ейді. — Маю просто зараз спускатися і починати все організовувати. Може, підете з нами? Так… ходімо з нами! Ходімо, і проведемо щось на зразок воєнної наради… потрібно також залучити Гопса… і начальника залізниці. Їй-богу! Це нагально. Ходімо зі мною, розповісте все по