Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Розплата, Дмитро Олексійович Міщенко 📚 - Українською

Читати книгу - "Розплата, Дмитро Олексійович Міщенко"

1 376
0
14.02.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Розплата" автора Дмитро Олексійович Міщенко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 39 40 41 ... 123
Перейти на сторінку:
пристаєш, то на тому й станемо. Скажу полянам, росичам, втікичам, най не бояться вторгнення обринів у їхні землі з полуночного заходу. Там супроти них стоять древляни. А ми уповатимемо на богів. Гляди, з їхньою поміччю й упораємося з обрами, що напирають на нас у Прикарпатті.

Немало пішло у Світозара днів на мандри із землі в землю, ще більше — на вмовляння та спонукання. А тиверці та уличі стікали тим часом кров’ю. Потуги князя Радима поновити улицький заступ на Збручі не увінчалися успіхом. Обри усе ще продовжували йти в полуночні верві Тивері, позначаючи путь свою високими димами в небі і ще вищими та лиховіснішими загравами в надвечір’я. Зусилля тиверських, улицьких та втікицьких воєвод були немалі, не всім обринам дозволяли вільготно гуляти по всій землі, а все ж їхня сила відчутно менша аварської, тож і брали на свої рамена удвічі більше, ніж авари, надто кінні тисячі обох княжичів.

— Ти підеш і станеш табором в урочищі Трьох Дівиць, — повелів Данко одному, з своїх тисяцьких, — на путі, що веде в городище Підлісне. Ти, — обернувся до іншого, — стань із своєю тисячею в самім городищі Кам’яні Гори. Обри напевне будуть сьогодні і там, і там. Ви й накриєте їх зненацька на підступах до городищ. Дбайте саме про це: аби могли напасти зненацька там, де найменше вас ждуть. А вже як нападете, не випускайте ані одного обрина, тніть упень, аби ті, що випорснуть, не покликали поміч. Я піду із своєю дружиною на Берестове і стану супроти обрів у Берестовому.

— Турма є турма, — чухав потилицю котрийсь із тисяцьких, — її одним махом меча не витнеш, тим паче рівною їй силою.

— У вас є перевага — несподіваний напад.

— То тимчасова перевага, воєводо, і скороминуща. Що, коли обри покличуть-таки, доки стинатимемося з ними, поміч? Завваж, між нашими тисячами відстань та й відстань, ми, коли піде на зле, нікого не докличемося. Вони ж ідуть густо.

— То що маємо робити? Скласти мечі і дозволити обринам завдати себе у вериги? Будь мудріший за обрів, коли не маєш переваги в силі, то й візьмеш гору. Я на всі випадки поради не дам, шукатимеш її сам. А те, що раджу, по-моєму, заслуговує уваги.

Городище Берестове стояло на путі, що вела із Волина в Улицьку та Тиверську землі і тут, у Берестовім, розходилася. Одна вела на Черн, друга — на Полуденний Буг, у стольний город уличів. Рух обрів за Збручем підказув в Данкові: не всі вони повернуть коней на полудень, супроти піших і кінних тисяч уличів, яким князь повелів стати по Дністру і не пустити супостата за Дністер. Значна частина аварських турм спрямує коней в ніким не прикриту землю Уличів. А то пагубне діло. Одне, уличі, довідавшись про те, можуть покинути князя Радима й піти на захист своїх кревних, а друге, обри, коли не спинити їх тут, нароблять великого переполоху в землі Трояновій, можуть взагалі похитнути її силу. Полуденний Буг — друга велика після Дністра слов’янська ріка. Дати перейти її — багато втратити. Тож і поклав собі: не пустити обрів далі роздоріжжя при Берестовому й ріки Ушини, що підпирає його з заходу. Погромити їх тут, може, й не погромить, а зупинити мусить.

Усе робив, як водиться: залишив обабіч путі приховані сотні, по дальніх околіях — послухів, при них — гінців, котрі за будь-яких обставин зможуть пробитися до воєводи й оповістити його, де обри, скільки обрів, куди простують, при потребі — повернутися назад і дати послухам нове повеління воєводи. А обернулося з якогось дива так, що обри об’явилися перед Берестовим таки несподівано. Спершу вигулькнуло з лісу кілька їх. Погарцювали перед вижатим уже полем берестовських поселян і, не запримітивши, видно, чогось непевного, знову повернулися до лісу.

— Перекажіть усім нашим, що стоять по один і другий бік путі, — повелів Данко, — най не поспішають являти себе обрам, аж поки не впевняться, що всі вони виїхали з лісу і ув’язнули в січу з оборонцями городища. Лиш по тому, як ув’язнуть, мають вийти і вломитися в аварські лави всією своєю силою.

Городище як городище, яка з нього твердь? А все ж Данко зважився стати за стінами Берестового і захищатися з-за стін. Хай подумають аж надто певні себе обри, що то збезумілі в безвиході своїй городищани посміли противитися такій силі, як аварська, і кинуться на зухвальців без всякої застороги. Видимість легкого погрому городищан засліпить їм баньки, а на засліплених легше буде накинути тенета.

З усіх княжичів Данко найвідчайдушніший. Те неабияк тішить князя Радима, певен, такого можна посилати у вогонь чи в воду і не сумніватися, що повернеться й скаже: «Я не зміг вволити твою волю». А проте князь не завжди й зважується відпускати від себе Данка: середульший брат не лише буває відчайдушним, а й зухвалим надміру. Не раз траплялося вже: дай лиш волю, накоїть такого, що й ну.

Зараз не ті часи, щоб наглядати чи осмикувати брата. Коли бути щирим, саме такі, як Данко, й потрібні на боролищах. Он як поривався князь думкою і в один, і в другий, і в третій кінець, коли принесли вість про вторгнення обрів у Тиверську землю через Збруч, а зупинив свій вибір таки на Данкові. Тут, у заступі між Дністром та горами, такі, як він, теж потрібні, одначе там чи не найпотрібніші.

А що ж Данко? Радіє з того, що вийшов з-під братової опіки чи вперше відчув, яка то нелегка ноша — бути в одвіті за все і всіх і споважнів, став стриманішим? Несхоже щось, аби радів, як не помітно за ним і видимої статечності. Стоїть на заборолі високий і дужий, знай зирить у той бік, де мають об’явитися обри, або ж обертається й повеліває комусь із отроків. Повеліває й знову прикладає руку до брів, приглядається до лісу обабіч торованої путі.

— А глянь, воєводо, — вдається до нього котрийсь із мужів — либонь, обри.

Данко рвійно обертається в той бік, куди показували йому, й прикипає очима до рухливих громадиськ на синім плесі ріки. Так і є. Обри пройшли лісом до Ушини, змайстрували там плоти й пливуть, гнані її течією, під самісінькі стіни Берестового. Як же вони розминулися з нашою засадою? Сотенні навмисне пропустили їх, аби не виказати себе? Молодці, коли так. Присяйбіг,

1 ... 39 40 41 ... 123
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Розплата, Дмитро Олексійович Міщенко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Розплата, Дмитро Олексійович Міщенко"