Читати книгу - "Пробуджені фурії"

— Гаразд.

— Я довіряю тобі, — повторив він.

Тоді він розвернувся, відпустив край люка і швидко поїхав униз вигнутим каналом для спуску плотів. Коли він зник із виду, я почув тихий сплеск, що піднявся вгору по трубі.

Я довго, доволі довго дивився йому вслід, а тоді нетерпляче просунувся повз парусинтову перепону між мною і моєю набутою відповідальністю.

Спогад накотився на мене.

У булькобуді…

— Ти. Допоможи. Допоможи!

Її очі вганяються в мене. М’язи на шиї напнулися, губи трохи розкрилися. Таке видовище посилає глибоке й непрохане збудження гуляти в моєму животі. Вона відкинула спальний мішок і потяглася, щоб схопити мене, і в тьмяному світлі прикритої ілюмінієвої лампи, під її простягнутою рукою мені видно пологі кургани грудей. Я не вперше бачу її отак — «Пролази» не страждають на сором’язливість, і після місяця дружнього життя у таборах по всьому Нечищеному, я, певно, міг би намалювати більшість із них голими просто з пам’яті — але щось у Сильвиному обличчі й поставі раптом стало глибоко сексуальним.

— Торкнися мене, — чужий голос хрипить і піднімає волосся на моїй шиї сторчма. — Скажи, що ти справжній, чорт забирай.

— Сильво, ти не…

Вона переносить долоню від моєї руки до обличчя.

— Здається, я тебе знаю, — зачудовано каже вона. — Ти обранець із Чорних бригад, так. Батальйон Тецу. Одісей? Оґава?

Її японська архаїчна, застаріла на кілька століть. Я пересилюю примарний дрож і тримаюся за аманглійську.

— Сильво, послухай мене…

— Тебе звуть Сіліві? — її обличчя зсудомило від сумніву. Вона переходить на мою мову. — Я не пам’ятаю, я, це, не можу…

— Сильво.

— Так, Сіліві.

— Ні, — кажу я занімілими губами. — Це тебе звуть Сильвою.

— Ні, — в її голосі раптова паніка. — Мене звуть. Мене звуть. Мене називають, мене…

Її голос вривається, і очі відскакують від моїх. Вона пробує підвестися зі спального мішка. Лікоть ковзає гладенькою тканиною підкладки, і вона підсовується до мене. Я виставляю руки, і мої обійми раптом наповнюються її теплим, м’язисто-тугим тулубом. Кулак, що стиснувся в мене, коли вона заговорила, несвідомо слабне, і затиснуті в ньому кортикальні пам’яті сиплються на підлогу. Мої долоні притискаються до її натягнутої шкіри. Її волосся рухається й гладить мені шию, і я відчуваю її запах, тепло й жіночий піт, дух якого піднімається з розкритого спального мішка. Щось знову сіпається внизу живота, і вона, мабуть, відчуває це, бо видає тихий стогін, що впритул вивільняється кудись мені в шию. Нижче, у полоні мішка нетерпляче соваються її ноги, а тоді вона розводить їх так, що моя рука ковзає з одного боку й сповзає між її стегна. Я проводжу рукою по її вульві раніше, ніж усвідомлюю, що роблю, і вона мокра на дотик.

— Так, — виривається з неї подувом. — Так, отак. Якраз.

Коли її ноги рухаються наступного разу, все її тіло від стегон подається вгору, а ноги розходяться так широко, як тільки дозволяє спальний мішок. Мої пальці просягають у неї, і вона з напруженим шипінням випускає повітря, розслаблює обійми на моїй шиї й дивиться на мене так, ніби я щойно штрикнув її ножем. Її пальці чіпляються за моє плече. Я виводжу широкі, повільні овали всередині неї, і відчуваю, як її стегна коливаються, оскаржуючи умисне повільний темп цих рухів. Її видихи стають дедалі коротшими.

— Ти справжній, — бурмоче вона між ними. — О, ти справжній.

І тепер її долоні рухаються, пальці чіпляються за петельки моєї куртки, проводять моєю набухлою промежиною, хапають моє обличчя за щелепу. Вона ніби не може вирішити, що робити з тілом, якого торкається, а на мене повільно спускається усвідомлення того, що вона, невпинно сповзаючи в ущелину оргазму, випробовує твердження, яке дедалі швидше промовляють її губи: ти справжній, ти справжній, ти справжній, чорт забирай, так, ти справжній, ох, ти справжній, так, так, чорти б тебе, так, так, ти справжній, чорт, ти справжній… їй перехоплює голос разом із диханням, а тоді її живіт від сили оргазму скручується ледь не вдвоє. Вона обвивається навколо мене, як смертельні пасма бела-трави за рифом Хірата, ноги стискаються на моїй руці, тіло опадає на мої груди й плечі. Я звідкись знаю, що вона дивиться з того плеча на тіні в дальньому кутку бульки.

— Мене звуть Надя Макіта, — тихо каже вона.

І знову по моїх кістках пробігає струм. Від цього імені в мене шок, як тоді, коли вона вхопила мене за руку. В моїй голові здіймається причитання. Це неможливо це неможливо це…

Я обережно знімаю її з плеча, відсуваю назад, і цей рух випускає нову хвилю феромонів. Наші обличчя розділяють кілька сантиметрів.

— Мікі, — бурмочу я. — Передчутливий.

Її голова кидається вперед, ніби клює, і губи прикипають до моїх, затуляючи слова. Язик гарячково-розпечений, руки знову заходилися коло мого одягу, цього разу з рішучим наміром. Я вириваюся з куртки, розстібаю важкі парусинтові штани, і її рука занурюється в розстібнутий проміжок. Цілі тижні в Нечищеному майже без нагод для усамітненої мастурбації, тіло, що пролежало в кризі кілька століть, і я тільки й можу, що стримувати фонтан, коли її рука хапає руків’я мого прутня. Вона обводить його рукою і всміхається в поцілунку, відліплює від мене губи, легенько цокнувши зубами об зуби, і сміх торохтить їй десь глибоко в горлі. Вона випростується на колінах на спальному мішку, тримається однією рукою за моє плече, а інша залишається працювати між моїми ногами. Її пальці довгі й тонкі, й гарячі й липкі від поту, вони навчено обгортаються навколо мене й легенько ходять вгору і вниз. Я спускаю штани зі стегон і нахиляюся назад, щоб дати їй місце. Пучка її великого пальця треться об мою голівку вгору і вниз, як метроном. Я звільняю легені одним стогоном і вона миттєво зменшує темп майже до нуля. Вона притуляє вільну долоню до моїх грудей, штовхає мене на підлогу, а її захват на моєму стояку наростає так, що мало не чавить. Напружені м’язи живота піднімають мене над підлогою проти тиску, який вона чинить, і полегшують битку потребу кінчити.

— Хочеш бути в мені? — серйозно питає вона.

Я хитаю головою.

— Як хочеш, Сильво. Як хо…

Вона сильно смикає під самим коренем.

— Мене звуть не Сильва.

— Надю. Як хочеш.

Я хапаю долонею її фігурну сідницю, її довге пружне стегно, і притягую до себе. Вона забирає руку з моїх грудей, тягнеться вниз і розчахується, а тоді поволі опускається на мій прутень. Наші