Читати книгу - "Пробуджені фурії"

Ми падаємо одне на одне в тьмяно освітленому булькобуді, слизькі від поту й тремтливі. Обігрівач забарвлює наші переплетені кінцівки й притиснуті одне до одного тіла червоною загравою, і в півтемряві чується тихенький звук жіночого плачу, або, може, то просто вітер надворі, що намагається увірватися всередину.

Мені не хочеться дивитися на її обличчя, щоб не дізнатися напевне.

У гущі мірного гудіння «Сходу Дайкоку» ми виповзли з технічного поверху в коридор і поляпали мокрими ногами до каюти S37. Як і було обіцяно, двері відчинилися від одного дотику. Всередині спалахнули лампи, раптово освітивши розкішне приміщення. Я підсвідомо наготувався побачити щось у дусі спартанської кімнатки на дві койки, в яких ми добиралися на «Зброї для Ґевари», але Оїші нам догодив. Каюта комфорт-класу була обладнана автоформою, яку можна було запрограмувати надуватися як двома одинарними, так і суцільним широким ліжком. На інтер’єрі виднілися сліди вжитку, але легкий запах антибактеріальних консервантів, що висів у повітрі, надавав усьому вигляду неторкнутості.

— Д-д-дуже мило, — процокотів я і замкнув двері. — Молодець, Оїші. Мені до вп-п-подоби.

Вигоди в каюті займали майже таку саму площу, як деякі інші одинарні каюти, і навіть мали обдувну сушилку в душовій кабінці. Ми стягнули й кинули на підлогу наш промоклий одяг, а тоді по черзі вимивали з себе холоднечу — спочатку під градом гарячої води, а тоді в турботливій бурі теплого повітря. Ми впоралися нескоро, робили це по черзі, але на обличчі Сильви не було й натяку на запрошення, коли вона заходила в кабінку, а я залишався в каюті й розтирав закляклу шкіру. В один момент, коли я дивився, як вона крутилася в душі, а вода струмувала по її грудях і животу, стікала між ноги й смикала крихітний пучок промоклого волосся на лобку, я відчув, що твердну. Я кинувся до куртки від свого костюма-невидимця і незграбно сів, прикриваючи ним свою ерекцію. Жінка в душі вловила мій рух і допитливо глянула на мене, але нічого не сказала. Для того не було жодної причини. Коли я востаннє бачив Надю Макіту, вона поринала в післякоїтальну дрімоту в булькобуді серед рівнин Нового Хоко. Тоненька, впевнена усмішка на губах, розслаблена рука на моєму стегні. Коли я нарешті звільнився, вона тільки перевернулася в спальному мішку й забурмотіла до себе.

Відтоді вона не поверталася.

А тим часом ти одягнувся й почистився, поки інші не повернулися, як злочинець, що замітає сліди.

Зустрів підозріливий погляд Орра гладеньким посланським обманом.

Вислизнув разом із Ласло до власної бульки, щоб пролежати аж до світанку, не вірячи в побачене, почуте і зроблене.

Сильва нарешті вийшла з кабінки, обдута насухо. Я присилував себе не глипати на зненацька сексуалізований ландшафт її тіла, і помінявся з нею місцями. Вона нічого не сказала, тільки торкнулася мого плеча слабенько стиснутим кулаком і насупилася. Тоді вона зникла в сусідній кімнаті.

Я простояв під душем майже годину, підставляючи то один, то інший бік під воду, що лиш на кілька градусів була прохолодніша за вар, замислено мастурбував і намагався не думати надто багато про те, що робити, коли ми дістанемося Текітомури. «Схід Дайкоку» гудів навколо мене і пробивався на південь. Вилізши з душу, я вкинув наш змоклий одяг до кабінки й увімкнув сушилку на повну, а тоді перейшов до кімнати. Сильва тихо спала під накривкою спального місця, яке вона запрограмувала розкластися в подвійне ліжко.

Я довго стояв і дивився, як вона спала. Її губи розкрилися, а волосся хаотичним безладом лягло навколо обличчя. Ебеновий центральний дріт вигнувся і фалічно ліг на її щоку. Такий образ мені був геть не потрібен. Я прибрав його до решти волосся і звільнив її обличчя. Вона пробурмотіла щось уві сні й підняла той самий слабенький кулак, яким стукнула мене по плечу, до губ. Я постояв і подивився ще трохи.

Це не вона.

Я знаю, що це не вона. Це немож…

Що, так само неможливо, як і те, що інший Такеші Ковач зараз намагається тебе вполювати? Де твоя віра в чудо, Таку?

Я стояв і дивився.

Врешті я роздратовано знизав плечима, заліз до неї в ліжко й спробував заснути.

Вийшло не зразу.

Розділ чотирнадцятий

Перехід до Текітомури відбувся значно швидше за нашу подорож на «Зброї для Ґевари». Рівномірно ріжучи крижані хвилі геть від Нового Хоко, «Схід Дайкоку» не стримували жодні перестороги, на які мусив зважати його братський корабель, що наближався до того континенту, тож він більшу частину шляху здолав на повній швидкості. Сильва сказала, що Текітомура вискочила на горизонті невдовзі по тому, як сонце зійшло на небо й розбудило її крізь вікно, яке вона забула затуманити. Менш ніж за годину після того ми вже пхалися вниз по рампі до Компчо.

Я прокинувся у залитій сонцем каюті, двигуни вже заглухли, а вдягнута Сильва зиркала на мене, склавши руки на спинці стільця, на якому вона сиділа біля ліжка. Я глянув на неї.

— Що таке?

— Якого біса ти робив тут учора ввечері?

Я підвівся на руку, не вилазячи з-під покривала, і позіхнув.

— Може, спитаєш трохи конкретніше? Підкажеш мені, про що говориш?

— Я говорю, — рубала вона, — про те, що прокинулася, а твій хрін впирався мені в спину, як те дуло довбаного осколкового бластера.

— Ой, — я протер око. — Вибач.

— Вибачити? Відколи це ми спимо разом?

Я знизав плечима.

— Мабуть, відтоді, як ти вирішила запрограмувати ліжко на подвійне. Що мені було робити — спати на підлозі, як довбаному тюленю?

— Ох, — вона відвела очі. — Не пам’ятаю, як це зробила.

— Але ж зробила, — я поліз був із ліжка, раптом помітив, що стояк-правопорушник і не думав тікати з місця злочину, тож залишився під ковдрою. Я кивнув на її одяг. — Я бачу, все підсохло.

— Гм, так. Дякую. За одяг. — Вона швидко додала, можливо, вгадавши мій фізичний стан: — Я принесу твій.

Ми полишили каюту і знайшли