Читати книгу - "Пробуджені фурії"

дорогу до найближчого вихідного шлюзу, нікого не зустрівши. На вулиці, на променистому зимовому повітрі, купка бійців служби безпеки стояла собі на рампі й балакала про ловлю пляшкоспинів і бум припортової нерухомості. Вони ледве глянули на нас, коли ми їх проминали. Ми вийшли на верх рампи і влилися у хвилі ранкового натовпу в Компчо. Пройшовши кілька кварталів уздовж пристані й три — углиб, ми знайшли таку сумнівну нічліжку, щоб у ній точно не було відеонагляду, і зняли кімнатку, яка виходила вікнами на внутрішній дворик.

— Тебе краще замаскувати, — сказав я Сильві, відрізаючи полотна від однієї з обшарпаних завісок «Теббітом». — Хтозна, скільки набожних маніяків ще бродять вулицями, притиснувши до серця твоє зображення. Візьми та приміряй.

Вона взяла саморобну хустку й гидливо оглянула її.

— Я думала, що ми маємо залишити сліди.

— Так, але не для бугаїв із цитаделі. Не будемо дарма ускладнювати собі життя, га?

— Гаразд.

Наша кімната вирізнялася одним із найпобитіших з виду інфотерміналів, що я їх коли-небудь бачив. Він був закріплений на столику над ліжком. Я увімкнув його, вирубив відео зі свого боку, а тоді набрав начальника порту Компчо. Мені очікувано відповів конструкт — білява жінка в чохлі трохи за двадцять, на дрібочку краще доглянута, ніж могла бути справжня. Вона усміхнулася точно так, ніби могла мене бачити.

— Як я можу вам допомогти?

— У мене для вас важлива інформація, — сказав я їй. Вони явно знімуть мій голос, але ж мій чохол не використовувався три сотні років — які вони мали шанси розшукати його? Навіть компанії, що створила це кляте тіло, вже не існувало. А без прив’язки до обличчя мене важко було б вирізнити з якогось випадково знятого відео. Отже, щоб не було проблем, слід накивати п’ятами. — У мене є причини вважати, що перед відходом новоприбулого аероплава «Схід Дайкоку» з Драви на борт пролізли двоє нелегальних пасажирів.

Конструкт знову всміхнувся.

— Це неможливо, сер.

— Невже? Тоді перевірте каюту S37. — Я обірвав зв’язок, вимкнув термінал і кивнув Сильві, котра вже замучилася запихати своє непокірне волосся під тканину хустки-завіски.

— Тобі дуже личить. Ми ще зробимо з тебе богобоязну діву зі скромними манерами.

— Зникни в дупі, — природна пружність чільницької гриви все одно підпирала краї хустки, випинаючи її назовні. Вона спробувала зсунути тканину назад, геть із поля зору. — Думаєш, вони прийдуть і сюди?

— Врешті-решт. Але спершу їм треба буде перевірити каюту, і вони не дуже квапитимуться, зважаючи на ексцентричність сигналу. Тоді вони надішлють запит у Драву, тоді відстежать дзвінок. На це знадобиться решта дня або й більше.

— І нам буде безпечно не палити цю кімнату?

Я озирнув нашу пошарпану кімнатку.

— Нюхачі не добудуть багато інформації з того, чого ми торкалися, щоб воно не було розмите слідами попередніх пожильців. Хіба що якийсь мінімум, що відповідатиме слідам у каюті. Воно не варте клопоту. І в мене все одно зараз мало запальних гранат. А в тебе?

Вона кивнула на двері.

— Їх на пристані Компчо можна набрати будь-де, по кілька сотень за бочку.

— Спокусливо. Але трохи різкувато щодо інших пожильців.

Вона знизала плечима. Я вишкірився.

— Ото вже тебе бісить ця штука на голові, га? Ходімо, обірвемо слід інде. Пора вибиратися.

Ми спустилися кривими пластиковими сходами, знайшли бічний вихід і вислизнули надвір, не виписавшись. Приєдналися до потоку списантів, що торгували щось чи просто гуляли. Групки зелені кривлялися на кожному розі, прагнучи привернути увагу, гурти різних команд гуляли собі в такій скоординованій манері, яку я вперше почав помічати в Драві. Чоловіки, жінки й машини, що несли різне залізо Чільники. Продавці дешевих аналогів різних хімікатів і маленьких пристроїв, що живилися від розкладених і блискучих на сонці пластинок. Чудернацький релігійний маніяк, що декламував свої строфи під кепкування перехожих. Вуличні артисти, що висміювали місцеві моди, запускали дешевих голографічних оповідачів і грали ще дешевш лялькові вистави, підставивши цілі набори таць під скупий дощик майже вичерпаних кредитних чипів і сподіваючись, щоб якомога менша частка глядачів жбурляла їхній повністю випорожнений різновид. Ми походили туди й сюди через мою звичку уникати нагляду камер і легеньку зацікавленість у деяких виставах.

…історія про божевільну Людмилу і Клаптевика, від якої стигне кров…

…жорстке відео зі списантських клінік! Новинки хірургії, що підводять людське тіло до межі можливого, пані й панове, до самісінької межі…

…взяття Драви героїчними бригадами списантів у кольоровій хроніці…

…Бог…

…піратські повночуттєві репродукції. Гарантована, стовідсоткова непідробність! Жозефіна Хікарі, Міці Гарлан, Іто Маріотт і багато інших. Соковиті й найпривабливіші тіла Перших родин у казковому антуражі, що…

…списантські сувеніри. Уламки каракурі…

На одному розі торгового району ілюмінієва вивіска кандзіфікованими аманглійськими літерами обіцяла зброю. Ми пройшли крізь завіску в дверях, сплетену з тисяч дрібних гільз, до кондиціонованого тепла того закладу. Забійні кулестріли й потужні бластери були закріплені на стінах разом із роздутими голосхемами й зацикленими записами битв із віймінтами на суворих пейзажах Нового Хоко. Фоновий риф-дайв тихенько бумкав з прихованих динаміків.

За високим прилавком коло входу суха з лиця жінка з волоссям чільниці коротко кивнула до нас і продовжила знімати зі стіни літній часткоплазмовий карабін для зеленого, котрий нібито збирався його придбати.

— Дивись, як потягти отут назад, можна загнати сюди резервний боєзапас. В перестрілках це дуже зручно. Як стоятимеш проти якогось рою каракурі в Новому Хоко, то будеш вдячний за те, що маєш таку підстраховку.

Зелений щось нерозбірливо пробурмотів. Я потинявся крамницею, шукаючи зброї, яку можна легко сховати на собі, а Сильва стояла й роздратовано чухала хустку на голові. Нарешті зелений розплатився й пішов собі, тримаючи придбане під рукою. Увага жінки перемкнулася на нас.

— Придивилися собі щось?

— Та якось ще ні, — я підійшов до прилавка. — Я не відпливаю. Шукаю щось для органічного ураження. Таке, щоб можна було носити на вечірки, розумієте?

— Ого. М’ясобою хочеш, гм. — Жінка підморгнула. — Ну, це не так вже й незвично, як можна подумати. Подивимося.

Вона зняла термінал зі стіни за касою і наклацала щось у котушку даних. Придивившись уважніше, я побачив, що в її волоссі не було центрального дроту і пов’язаних із ним товстіших пасем. Волосся нерухомо обвисло на її блідавій шкірі й не зовсім прикривало довгий звивистий шрам з одного боку чола. Тканина на шрамі виблискувала у світлі екрана. Вона рухалася скуто й геть не мала списантської грації, яку я бачив у Сильви й решти.

Вона відчула мій погляд і реготнула, не відриваючись від екрана.

— Нечасто