Читати книгу - "Пробуджені фурії"

таких побачиш, га? Як у тій пісні співають — «йде легенько, як списант». Або зовсім не йде, правильно? Штука в тому, що таким, як я, начебто не дуже подобається стирчати в Текіто, щоб воно нам нагадувало, як ми колись були цілими. Є родина — повертаєшся до неї, є рідне місто — повертаєшся туди. І якби я могла пригадати, чи є в мене родина і що то було за місто, я б теж туди подалася. — Знову її сміх, ніби вода забулькала в трубі. Її пальці працювали з котушкою. — М’ясобої. Ну от. Як тобі подрібнювачі? «Ронін-ММ86». Короткоствольний осколковий бластер, перетворює людину на кашу з двадцяти метрів.

— Я сказав, щось таке, щоб можна було носити.

— Справді казав. Справді. Ну, «Ронін» з мономолекулярного не випускає нічого меншого за вісімдесят шостий. Може, тобі хочеться стріляти кулями?

— Ні, подрібнювач підійде, але треба, щоб він був менший. Є щось інше?

Жінка втягнула верхню губу і стала схожа на стару бабцю.

— Ну, ще є кілька марок зі Старого Дому — «Хеклер і Кох», «Калашников», «Дженерал Системз». Здебільшого вживані. Спродані зеленню, що змінювала їх на гатилки проти віймінтів. Слухай. Є «Рапсодія» від «Дженерал Системз». Вбудований опір скануванню, дуже пласка, можна закріпити під одягом, а руків’я з автоформи. Реагує на температуру тіла, надувається так, як зручно твоїй руці. Як тобі?

— Дальність бою?

— Залежить від розльоту. Якщо звузити, то я б сказала, що можна поцілити мішень із сорока — п’ятдесяти метрів, якщо руки не тремтять. На широкому розльоті дальності як такої взагалі нема, але кімнату очистити можна.

Я кивнув.

— І скільки?

— О, я думаю, ми вже якось домовимося. — Жінка незграбно підморгнула. — А твоя подруга теж щось купує?

Сильва стояла на іншому боці закладу, десь за шість метрів. Вона почула й зиркнула звідти на котушку даних.

— Так, я візьму курковий «Сегед», що є в цьому списку. Це всі припаси, що у вас до нього є?

— А… так, — старша жінка блимнула на неї, а тоді на екран. — Але він приймає заряди від «Роніна СП-9», їх розробляли сумісними. Я можу докинути дві—три обойми, якщо…

— Так і зробіть, — Сильва зустріла мій погляд з виразом, якого я не зміг прочитати. — Я почекаю на вулиці.

— Хороша думка.

Ніхто не промовив ані слова, поки Сильва не пройшла крізь завіску з гільзами й не зникла. Ми обоє кілька секунд дивилися їй услід.

— Знається на інфокоді, — нарешті прощебетала жінка.

Я глянув на її зморшкувате обличчя й задумався, чи стояло щось за цими словами. Відверто демонструючи списантські штучки, які ми намагалися приховати хусткою на голові, Сильва зчитала такі подробиці з котушки даних із такої відстані, що просто криком кричала, звертаючи на себе увагу. Але мені не було відомо, які здатності ще мав мозок іншої жінки, і чи переймалася вона чимсь взагалі, крім як швидким продажем. Або навіть чи пам’ятатиме вона про нас за кілька годин.

— Це такий трюк, — промекав я. — То як, поговоримо про ціну?

На вулиці я побачив Сильву, що стояла на краю натовпу, який зібрався перед оповідачем голоісторій. То був старий дядько, але його руки спритно літали по кнопках управління екраном і синтосистемою, закріпленою на його шиї, що модулювала його голос, аби він підходив різним персонажам його байки. Голопроекція, напхана нерозбірливими фігурками, блідою кулею світилася біля його ніг. Потягнувши Сильву за рукав, я раптом почув ім’я Квелли.

— Господи, а ти не могла ще відвертіше видати себе в тій крамничці?

— Цить. Слухай.

— …Тоді Квелла вийшла з будинку купця бела-трави й побачила натовп, що зібрався на пристані, горлопанив і люто вимахував руками. Їй було не дуже видно, що там відбувалося. Пам’ятайте, друзі мої, що це було на Шарїї, де сонце — злий фотохімічний жар, а…

— І ніхто не знає, що таке бела-трава, — пробурмотів я Сильві на вухо.

— Тс-с-с.

— …тож вона примружувалася, щоб роздивитися, так. — Оповідач дав спокій пульту й подув на пальці. На голодисплеї фігурка його Квелли застигла, а вся сцена почала затухати. — Мабуть, я зупинюся на цьому місці. Сьогодні дуже холодно, а я вже не молодий парубок, і мої кістки…

Хор протестів із натовпу. Кредитні чипи полетіли до перевернутого решета для сіткомедуз біля ніг оповідача.

Він усміхнувся і знову поклав руки на пульт. Голограма стала яскравішою.

— Ви дуже щедрі. Ну, то слухайте ж — Квелла ввійшла в кричущий натовп, а посередині його побачила нікого іншого, як молоду повію, одяг на якій був геть подертий і пошматований, так що її бездоганні, набряклі, з вишневими сосками груди гордо випиналися у тепле повітря, а м’яке та темне волосся між довгими, гладенькими стегнами скидалося на налякане звірятко, на яке налітає дикий лисокрил.

Голограма змінилася, даючи обов’язковий великий план. Навколо нас люди повставали навшпиньки. Я зітхнув.

— А над нею, просто над нею стояли двоє з сумнозвісної чорновбраної релігійної поліції, двоє бородатих жерців із довгими ножами в руках. Їхні очі світилися від жаги крові, а зуби блищали в бородах, коли вони скалилися, радіючи владі, яку мали над юною плоттю безпорадної жінки.

— Але Квелла стала між вістрями тих ножів і оголеною шкірою молодої повії й спитала дзвінко: що це таке? І натовп замовк від їх голосу. Знову спитала вона: що це таке, за що ви переслідуєте цю жінку? — і знову всі мовчали, поки врешті один із жерців у чорному не сказав, що цю жінку було спіймано на блудному гріху, і що за законами Шарії вона мусить бути покарана на смерть, її кров слід виточити в пісок, а тіло викинути в море.

На секунду жаль і гнів спалахнули десь на околицях моїх думок. Я заблокував їх і різко видихнув. Слухачі навколо підступали ближче, нахилялися й витягали шиї, щоб краще бачити екран. Хтось мене штовхнув, і я люто штурхнув його ліктем у ребра. Зойк, гнівний прокльон і чиєсь «цить».

— Тож Квелла розвернулася до юрби та спитала: «Хто з вас ніколи не грішив із повією?» — і натовп став ще тихіший, і ніхто не зустрічався з нею поглядами. Але один із жерців сердито дорікнув їй за втручання у справи святого закону, тож вона спитала його прямо, чи він ніколи не бував із повією, і багато хто з юрби, що його знали, засміялися, і він мусив визнати, що бував, бо є мужем. Тоді, сказала Квелла, ти лицемір, і вона прострілила обидва коліна жерця з великокаліберного револьвера, якого