Читати книгу - "Зраджений коханням, Шенна Кахрет "

—Тобі нормально так? - раптом подав голос Рой.

Я напружилася.

—Як «так»?

—Ну, ти ж бачила, як вони на тебе подивилися. Прямо проковтнули з очима. А ти навіть не посміхнулася.

Я опустила погляд. Його слова застали мене зненацька. Я думала про себе як про привабливу дівчину, але не щоб порівняно з цими яскравими, впевненими в собі особами.

—А що, я повинна була? - запитала я, більше для себе, ніж для нього.

Рой знизав плечима.

—Ну, можна було б і посміхнутися. Зрештою, це комплімент.

Я усміхнулася.

—Комплімент? Від них? Та вони просто стежили, щоб посміятися наді мною. Не люблю таке.

Рой відповів із легкою посмішкою, яка була майже дружньою:

—Ну, ти знаєш, - він знизав плечима, —коли за тобою стежать, а ти цього не хочеш. Я знаю, як це буває.

Я завмерла, дивлячись на нього. Не очікувала, що він заговорить у такому тоні. Я подумала, що, може, він просто жартує або намагається бути іронічним, як завжди.

—А ти, виходить, теж знаєш, що це таке? - повторила я, намагаючись зробити свій голос невимушеним.

Хлопець кинув кілька гілок у візок, перш ніж відповісти.

—Так, - кивнув Рой. —Коли тобі не дають проходу, коли намагаються залізти в особистий простір і все таке інше. Ніби як тебе помістили під мікроскоп. Це не дуже приємно, згодна?

Я кивнула, відчуваючи, як напруга в грудях трохи спадає. Я подивилася на Роя, намагаючись зрозуміти, чи щирий він. Не знаю, як це сталося, але в його голосі звучала нотка справжнього розуміння, і це було дивно.

—Так, це досить неприємно, - сказала я. —Але, чесно кажучи, я найбільше здивована, що ти помітив.

Рой хмикнув і повернув голову, щоб поглянути на дівчат, які тепер були досить далеко. Він явно не збирався приховувати свого невдоволення з приводу їхньої поведінки.

—Ну, я помічаю все, що відбувається навколо, - відповів він. —Не можу не помітити, як вони поводяться. Навряд чи це щось нове для мене. Я просто не люблю, коли хтось намагається контролювати інші життя. Коли заважає бути щасливим.

Його слова, хоч і прозвучали трохи холодно, здавалися щирими. Я намагалася зрозуміти, чому він вирішив поговорити зі мною, і що ним рухало. Це було занадто рано, щоб вважати його другом, але я могла б хоча б спробувати бути відкритою.

Якщо це справді крок до дружби з Роєм, як з Елсі, то я була задоволена. У принципі, я змогла розтопити нашу ворожнечу.

—Дякую, що помітив, - сказала я, зніяковіло посміхаючись. —Не всі так чинять.

Рой подивився на мене з несподіваною м'якістю, ніби тільки зараз почав помічати, що я не така вже й чужа.

—А ти не надто погана, - зауважив він. —Може, ми й не найкращі друзі, але якщо знадобиться допомога чи просто розмова, я можу допомогти.

Я відчула, як усередині зростає теплота. Можливо, це була не просто порожня ввічливість, а спроба зробити так, щоб я відчула себе трохи краще. І хоча я знала, що довіра не вибудовується за одну розмову, я вирішила зробити крок назустріч.

—Це було б чудово, - відповіла я. У голосі з'явилася щирість. —Дякую.

Рой кивнув і знову кинув кілька гілок у візок. Я помітила, що його настрій змінився. Можливо, у нас все-таки є шанс знайти спільну мову.

Незабаром Рой запропонував мені допомогти йому з одним завданням. Потрібно було перенести великий мішок із рослинним матеріалом. Я погодилася, вважаючи, що це буде гарною можливістю поліпшити наші стосунки. Він сказав, що потрібен помічник, щоб прибрати деякі речі із затишного кутка складу.

Ми увійшли до складу, і Рой почав показувати мені, де що розташовано, ніби тут вже не вперше. Я помітила, що він поводиться напружено і зосереджено.

Незабаром Рой запропонував мені допомогти прибрати кілька великих упаковок із хімічними речовинами, які використовувалися в процесі компостування. Це здавалося нормальним завданням, тож я не запідозрила нічого поганого.

Але Рой несподівано підійшов ближче і різко схопив мене за руку. Сила його хватки була несподіваною. Перш ніж я встигла щось зробити, він потягнув мене в бік зарослої ділянки, прихованої від очей інших. До нас приєдналися кілька його друзів, з якими, як мені здалося, я теж знайшла спільну мову.

Рой, посміхаючись, дістав з-за спини невеликий пластиковий контейнер. Усередині нього копошилися сотні маленьких білих личинок. Він підніс контейнер до мого обличчя. Паніка охопила моє тіло.

—Подивися, яка краса, - насміхався він, спостерігаючи за моєю реакцією.

—Відпусти.

Рой ще сильніше стиснув мої руки. Я спробувала відштовхнути його, але було пізно. Рой висипав личинок мені на руки. Я відчувала, як вони повзають по шкірі, викликаючи болісне тремтіння.

Раптом він різко штовхнув мене, і я впала просто в яму з купою перероблюваних відходів. Навколо був бруд, слиз і безліч використаних технічних предметів з отворами, такі як сита.

Я закричала від жаху.

Рой стояв біля краю і сміявся. Нещадний олігарх, який спостерігає за тим, як його підлеглі зазнають покарання.

Він продовжував сипати дошкульностями, підливаючи олію у вогонь.

Серце забилося швидше. Я спробувала знайти спосіб вибратися.

—Подивися, - сказав він, вказуючи на сито, через яке колись проходили відходи. —Бачиш ці отвори? Вони схожі на стільники.

Я почала панікувати, відчуваючи, як клубок страху наростає в грудях. Я ненавиділа предмети з будь-якими отворами. А зараз вони нагадували мені очі дітей, які спостерігали і сміялися наді мною. Я навіть не могла зрозуміти, що саме відчуваю. Усе, що знала - це холод і нудотні запахи. І як же бридко, коли відчуваєш, що твоя власна фобія - трипофобія - бере контроль.

—Гарно, правда? - усміхнувся він.

—Роє, будь ласка, відпусти мене, - благала я, намагаючись зберегти спокій. —Я хочу поговорити з тобою.

—Я так втомився від твоїх чіплянь, - прошипів він. —Ти справді думала, що ми зможемо стати друзями після всього, що ти наговорила? Подивися на себе, - вимовив він із презирством, —Не можу повірити, що ти так наполегливо намагаєшся стежити за своїм зовнішнім виглядом. Тепер усе це не має значення, так? - Голос був наполовину єхидним, наполовину задоволеним. —Ти так любила, коли була чистою і доглянутою, чи не так? Зараз твій одяг виглядає так, ніби його витягли зі сміттєвого контейнера. І подивися на своє обличчя, наче в тебе там живуть цілі колонії личинок.