Читати книгу - "Небо сингулярності, Чарлз Строс"

Адмірал хмикнув:

— І що ж вони зроблять цим одним кораблем?

Рейчел, яка пробралася на штабну нараду під приводом того, що їй як нейтральній спостерігачці сам обов’язок велить у таких нештатних ситуаціях займатися посередництвом, слухала ядуче белькотіння Бауера. «Невже він ідіот аж настільки?» — подумала вона, глянувши на згорбленого у візочку адмірала, більше схожого на лисого папугу, в погляді якого блищали іскри зацикленої манії.

— Адмірале, згідно з найновішими даними, корабель, із якого ми одержали це повідомлення, належить до класу «Аполлон», їхніх найновіших ударних зорельотів. На додачу радіолокація зафіксувала й інші сигнатури, що можуть свідчити про наявність цілого ударного з’єднання в нашому районі. Може, нас чисельно й більше, та…

Тут прокашлялася Рейчел.

— Вони вас проковтнуть і не вдавляться.

— Що ви сказали? — голова Бауера різко крутнулася в її бік.

Рейчел постукувала пальцями по персональному асистенту перед собою.

— За оцінками військової розвідки ООН можна припускати, що на відміну від вашого флоту, Септаґон у своїй військово-космічній доктрині покладається не на стандартні ракетно-лазерні платформи, а на будівництво ударних зорельотів, завдяки чому вони одержали значну перевагу і можуть тепер прикривати цілі системи. Іншими словами, маючи недостатньо потужне озброєння для ближнього бою, ударні зорельоти несуть кілька ескадрилій перехоплювачів, а тому здатні завдавати по вас ударів, не потрапляючи в зону враження вашими вогневими засобами. Скажу по суті: ці ударники страхітливі в своїй досконалості, і якщо я не помиляюся, то один такий зореліт має більшу тоннажність від усієї вашої ескадри. Тільки не подумайте, ніби на фоні септаґонівського флоту ви мені здаєтеся геть безпорадними, але якщо таки надумаєте вв’язатися з ними в бій, то попередьте мене заздалегідь, щоб я встигла добігти до рятувальної капсули.

— Що ж, з оцінками військовиків із Землі не посперечаєшся, еге ж, корветенкапітане? — Бауер нарочито кивнув своєму начштабу.

— А, так, комодоре. Полковник має рацію. — Його заступник м’явся й уникав поглядів Рейчел; до таких дрібних виявів нехтування вона вже звикла й навчилася на них не зважати.

— Чортове сучасне причандалля, — бурмотів захеканий Курц. — Цей многокутник, мать-перемать, хоче нашої поразки… г-г-гадять технофіли! — а вже голосніше додав: — Ні кроку назад!

— Абсолютно! — із мудрим виразом кивнув комодор Бауер. — Якщо ми рухатимемося далі до точки два, згідно з графіком, а всі дипломатичні тонкощі полишимо на посольство… і якщо вже зайшла про нього мова, лейтенанте Косове, що чути нового? Яка наша диспозиція щодо цього Фестивалю? Склад військ? Мотиви? Що нового вдалося дізнатись?

— Е-е… — лейтенант Косов зняв пенсне і нервово протер його скельця. — Із цим вийшла невеличка проблемка. Схоже, передача від Адміралтейства до нас не дійшла. Нам повинні були залишити астрометричний маяк. Ми обнишпорили відповідну орбіту, але нічого не знайшли. Вони або спізнюються, або… нічого не залишили.

— Цей астрометричний маяк, — Рейчел подалася вперед, — це ж стандартний дипломатичний буй? Правда? З дипломатичною поштою, де зазначено все, що республіканській розвідці вдалося з’ясувати про Фестиваль за ті п’ять років, що збігли з нашого стрибка?

Косов обережно зиркнув на комодора, той кивнув і відповів:

— Так, полковнику. А що?

— Ну, якщо його тут немає, то можна припускати три варіанти, правда? Або він був, але його хтось украв чи знешкодив. Або…

— Септагонці гадять!

Робард поквапно нахилився до свого підопічного, підвів погляд і красномовно здвигнув плечима.

— Безсумнівно, адмірале. Або, як я вже казала, другий варіант — його туди ще не доставили через якийсь прорахунок, або ж ніякої корисної інформації про ворога так і не знайшлося, або ж про нас забули… абощо.

Тут її виклад перервало хропіння Курца. Всі погляди звернулися в бік адмірала; Робард став струнко:

— Боюся, останнім часом адміралові дуже боліли ноги, а доза ліків, виписана йому медиками, не сприяє ясності мислення. Він може проспати кілька годин.

— Що ж, — Бауер озирнув усіх за столом, — у такому разі, гадаю, вам варто повернути його вельможність назад у його каюту. Я продовжуватиму від його імені, а потім підготую протокольований рапорт, який він зможе проглянути пізніше, коли йому стане краще. Є в когось які-небудь ремарки особисто до адмірала?

Ніхто не заперечував.

— Дуже добре. Перерва п’ять хвилин.

Робард і матрос шпарко покотили адміральський візочок геть із-за стола і, скориставшись ліфтом одразу за порогом кімнати, зникли в його апартаментах. Поки візочок з офіцером-хропуном котився з приміщення, всі підвелися та віддали йому честь. Обличчя Рейчел нічого не виражало, вона намагалася приховати всю свою огиду й жаль, що в неї викликало це видовище: «Він же мені в онуки годиться. Хіба можна так жити?»

Трохи згодом Бауер, посівши місце адмірала в голові стола, стукнув по мідному дзвіночку:

— Продовжуємо засідання. Слово терранському аташе. Так що ви там казали?

— Третій варіант полягає в тому, що Нової Республіки більше не існує, — не стала ходити манівцями Рейчел і, знехтувавши розлюченими зітханнями за столом, продовжила. — Ви виступили проти ворога, чиїх можливостей фактично не знаєте. Боюся, в ООН знають про нього трохи більше, ніж ви. Як я уже зазначила раніше, існує три причини, з яких Нова Республіка могла не вийти з вами на зв’язок. І її тотальна поразка упродовж періоду, що збіг, лиш