Читати книгу - "Після зради, Верона Дарк"

Ніка просиділа у ванній всю ніч. Холодна плитка підлоги, вологе повітря і власні сльози стали її єдиною компанією. Вона тряслася від втоми та страху, кожна хвилина здавалася вічністю.

За дверима Стас кілька разів намагався заговорити з нею:

— Ніка… Відчини… Я… Я не хотів. Пробач. Просто вийди, будь ласка…

Вона мовчала. Її серце стислося до маленької грудки. Вона більше не боялася — вона просто нічого не відчувала до нього. Лише спустошення і відразу.

Коли на вулиці стало сіріти, вона почула, як двері квартири зачинилися — Стас пішов. Ніка ще деякий час сиділа, поки не змогла підвестися. Повільно, мов автомат, вийшла з ванної.

Квартира була порожньою. Але від цього в ній було ще важче дихати.

Вона сіла на край ліжка, де ще пахло чужим дотиком, і зрозуміла:
Це кінець.
Кінець усьому, що було між ними, навіть тому, чого вона так хотіла колись. Вона не могла більше бути поруч з ним. Вона не мала сил ні грати роль, ні терпіти.

"Я не належу йому. Ніколи не належала," — подумала вона.
"Я належу тому, хто торкався мого серця, а не тільки тіла."

Вперше за довгий час вона дістала телефон і набрала Машу.

— Ніка? — на тому кінці дроту прозвучав сонний голос.
— Машо… приїдь, будь ласка. До мене додому,до Стаса, я… я не можу тут залишатися сама…

Маша навіть не питала нічого зайвого.

— Я вже виїжджаю. Чекай.

---

Через двадцять хвилин у двері подзвонили. Ніка відкрила. Маша одразу кинулася до неї — обійняла міцно, як дитину.

— Що сталося, люба? Ти вся бліда… Ти плакала?

— Я більше не можу. Я не залишусь тут ні на хвилину. Допоможи мені поїхати звідси, Машо…

— Добре. Зараз. Ми все зберемо. Ти їдеш до мене.

Ніка мовчки кивнула. В її очах більше не було сліз — лише рішучість.

Цього разу вона йде не просто з квартири. Вона йде з минулого, яке більше не має сили тримати її.