Читати книгу - "Після зради, Верона Дарк"

Минуло кілька тижнів. Життя в квартирі тривало, але більше нагадувало існування. Між Нікою та Стасом виросла стіна — непроникна, мов бетон. Її мовчання боліло Стасу більше, ніж будь-які крики.

Вечорами він пив. Інколи сам, інколи з другом. Цього разу вони сиділи в барі, порожні склянки один за одним покривали стіл, як сліди невдачі.

— Вона не та сама, — хрипко сказав Стас. — Холодна, ніби я їй чужий. Наче ми не жили разом, не спали в одному ліжку. Я все роблю, а вона... нічого. Байдуже дивиться крізь мене.

— Та ти ж її чоловік, — відмахнувся друг. — Вона твоя. Просто будь наполегливішим. Жінки люблять силу, дій. Примусь її згадати, що ви разом. І не відступай.

Стас мовчав, але його очі потемніли.

---

Він повернувся пізно. Ключ встав у замок з тремтінням. У квартирі було тихо, лише тьмяне світло з кухні вирізало фігуру Ніки, яка сиділа за столом, загорнувшись у ковдру. Вона не підвела очей.

— Знову мовчиш? — голос його був захриплий. — Скільки це ще буде тривати?

Ніка нічого не відповіла.

— Ти робиш вигляд, ніби я тобі чужий. Але ти — моя дружина, ти вдома! — Стас підійшов ближче. — Скільки ще ти будеш карати мене? Скільки будеш робити з себе жертву?

— Я не караю. Просто не можу більше… — тихо прошепотіла вона.

— Та що ти не можеш?! — він схопив її за руку. — Жити нормально? Бути зі мною?

Він намагався притиснути її до себе, але вона вирвалась. Очі її блищали від сліз.

— Не треба, Стас. Не чіпай мене, будь ласка.

— Я твій чоловік! Я маю право! — в ньому закипало. — Я все роблю, а ти сидиш, як привид. Мовчиш. Зневажаєш мене! Тобі все одно?!

Він схопив її сильніше і потягнув до спальні. Вона виривалась, плакала, била його кулаками в груди, але він був п'яний і розлючений.

— Не роби цього… Стас, будь ласка… — благала вона крізь сльози.

Він завмер. Її голос, зламаний, наляканий, стриманий — немов удар по обличчю.

Ніка лежала на ліжку, вся скута, зі стиснутими руками. Її плечі здригалися від ридань. І в той момент Стас побачив не просто жінку, яка відштовхує його. Він побачив, він зламав її назавжди.

Він повільно відступив. Його руки опустилися, в очах — порожнеча.

— Пробач… — прошепотів він. — Я… не хотів…

Ніка підвелась і пішла у ванну, зачинивши за собою двері на ключ.

А Стас залишився в кімнаті — один, п’яний, розбитий і спустошений.