Читати книгу - "Сонячний Птах"

Либонь, у цю хвилину я знепритомнів, гаряча темрява накрила мені голову, і я сповз зі стільця на підлогу.

Я прийшов до тями в лікарняній палаті, між чистими хрусткими простирадлами – і Лорен Стервесант сидів біля мого ліжка.

– О, дякувати Богові, це ти, Ло.

Мене опанувало почуття полегкості, від якого я мало не задихнувся. Лорен тут, і тепер усе буде гаразд.

Він нахилився наді мною без усмішки, його вродливе обличчя було холодне й тверде, наче вилите з бронзи.

– Вони думають, ти належав до банди. Що ти все це організував, що ти використав інститут як штаб для терористичної діяльності.

Я витріщився на нього, а він провадив із безжальною невблаганністю:

– Якщо ти зрадив мене й мою країну, якщо ти перейшов до наших ворогів, тоді не сподівайся пощади від мене.

– Ти також, Ло. Не думаю, що я зможу це витерпіти.

– Це правда? – запитав він.

– Ні, неправда! – Я похитав головою. – Ні! Ні!

І зненацька з очей у мене потекли сльози, і я затремтів і заплакав, наче дитина. Лорен нахилився до мене й міцно вхопив мене за плече.

– Гаразд, Бене. – Глибока лагідність і жалість пролунали в його голосі. – Усе гаразд, партнере. Я все залагоджу. Усе скінчилося для тебе, Бене.

Лорен не дозволив мені повернутися до свого парубоцького помешкання в інституті, й мене поселили в апартаментах для гостей Клайне Шуур, резиденції Стервесанта.

У першу ніч Лорен розбудив мене від кошмару, в якому я бачив кров і глузливі чорні обличчя. Він у спальному халаті з золотавими кучерями, розкошланими після сну, сидів на краєчку мого ліжка, й ми говорили про добрі, здорові речі, які ми зробили разом, і про ті речі, що їх ми зробимо разом у майбутньому, аж поки я нарешті провалився в спокійний, нічим не потривожений сон.

Я прожив у Клайне Шуур десять ледачих ідилічних днів, мене розпещувала Гіларі, поряд вовтузилися діти, і я був цілком захищений від голодної на новини преси, а також від реальностей і тривог зовнішнього світу. Синці посходили, струпи загоїлися й облупилися, й мені було дедалі важче відповідати на крики дітей: «Розкажіть нам історію!» чимось новим. Вони хором викрикували найцікавіші місця з моєї розповіді й поправляли мене в подробицях. Для мене настав час повернутися в потік реального життя.

На сесії публічного розслідування, яка тривала протягом дня, я розповів історію свого викрадення і зустрівся з пресою всього світу. Потім Лорен перекинув мене на північ, до Місячного міста.

Дорогою я розповів йому про свій намір знайти кар’єр, із якого брали камінь для будівництва, і могили стародавніх жителів міста.

Коли він усміхнувся й сказав мені: «Ну, ти справжній тигр – ходи туди, хлопче, й розкопай там усе до самого дна!», я зрозумів, що, певно, виявив забагато емоцій та ентузіазму. Я пригадав, як старий Ксаї намагався наслідувати Сонячного Птаха – притискав свої руки, якими надто вимахував, до колін.

У Місячному місті мене зустріли, як героя. Вони стежили за моїми пригодами по радіо, але тепер відкрили цілий ящик пива «Віндгок» і всілися навколо мене кружка, поки я знову розповів їм свою історію.

– Цей Тимоті завжди справляв на мене дивне враження. – Саллі знову показала своє дивовижне вміння заднього бачення. – Я хотіла сказати тобі, що в ньому є щось сумнівне. – Потім вона підійшла до мене й поцілувала мене в лоб у присутності всіх, і я густо почервонів. – Хай там як, а ми раді, що ти тепер у безпеці, Бене. Ми дуже турбувалися за тебе.

Наступного ранку, відвізши Лорена до злітної смуги й подивившись, як він відлітає, я пішов відшукувати Рала Девідсона. І знайшов його на дні траншеї, де він вимірював розміри плити з пісковику. Стрункий і підтягнутий, він був у шортах, які майже нічого не прикривали, пасмо скуйовдженого волосся майже повністю закрило риси його обличчя, а шкіра засмагла на сонці в колір червоного дерева. Тепер він дуже мені подобався. Ми сіли на краю траншеї, гойдаючи ногами над її стінкою, і я розповів йому про свою ідею про каменоломню.

– Чудово, док! І чому я не подумав про це раніше? – з ентузіазмом вигукнув він.

Того вечора ми накреслили приблизний план: щодня розширювати район пошуку, просуваючись уперед по спіралі. Команду Рала тимчасово звільнили від розкопок на території храму й озброїли мачете для штурму грубої колючої рослинності, яка вкривала вершини скелястих пагорбів.

Увесь пошук був спланований, як військова операція. Я помирав від бажання знайти застосування раціям, якими Лорен наділив нас, хоч ми й не просили його про це. Ми з Ралом випробували ці апарати, викрикуючи один одному: «Де ти там?», «Я тебе зрозумів!», «Переходжу на прийом!» і таке інше.

Пітер Вілкокс щось пробурмотів про бойскаутів, але я думаю, він заздрив нам і в такий спосіб висловлював невдоволення, що його не запросили взяти участь у пошуку. Проте Леслі й Саллі пройнялися нашим ентузіазмом і постачили експедицію достатнім запасом їжі та питва, щоб ми були ситими та п’яними протягом тижня. Вони попідхоплювалися зі своїх ліжок удосвіта й іще в піжамах та халатах, а Леслі з волоссям у бігуді, проводжали нас і бажали нам успіху. На чолі команди прихильників, навантажених харчами й обладнанням, трохи почуваючи себе Скоттом або хоробрим Кортесом, я вів їх до розколини в скелі, яка стала нашою регулярною дорогою до вершин – а через десять годин, залитий потом, брудний, подряпаний шпичаками, покусаний ґедзями та мухами, обпечений сонцем і в препаскудному гуморі, я знову приводив їх униз.

Ця рутина тривала протягом наступних десятьох днів, а на десятий вечір, коли ми зупинилися напівдорозі в ущелині пагорба трохи перепочити, Рал несподівано подивився на круті схили ущелини і сказав голосом, у якому пролунав подив:

– Ви тільки гляньте, докторе! Та ось же воно.

Протягом десятьох днів ми користувалися сходинами, які стародавні люди видовбали, щоб ходити у каменоломню. Густі зарості накрили тераси, з яких вони випилювали червоний камінь. Ми знайшли кілька наполовину обтесаних блоків для мурування ще на тому місці, звідки їх випиляли, майже не ушкоджених негодою в цій добре захищеній улоговині. Сліди від пилок на них були ще свіжі, так ніби робітники відклали свої інструменти вчора, а не дві тисячі років тому. Були там і